Вгору
за людьми
за відеозаписами
за блогами
за спільнотами
за аудіозаписами
На стене 120 записів
Що нам треба робити для спасіння?
ЯКОСЬ один чоловік запитав Ісуса: «Господи,— хіба буде мало спасених?» Що відповів Ісус? Чи він сказав: «Тільки прийміть мене як свого Господа й Спасителя і будете спасенні»? Ні, Ісус відказав: «Силкуйтеся ввійти тісними ворітьми, бо кажу вам,— багатохто будуть намагатися ввійти,— та не зможуть» (Луки 13:23, 24).
Чи Ісус не зміг відповісти чоловікові на запитання? Той чоловік не питав, чи важко буде спастися, він питав, чи мало буде спасенних. Отож Ісус лише вказав, що менше людей, ніж хтось може думати, дійсно силкуватимуться отримати це чудове благословення.
«Мене вчили по-іншому», — можуть заперечити деякі читачі. Вони можуть цитувати Івана 3:16, де говориться: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне». Проте ми відповімо: «А у що ж ми повинні вірити? В те, що Ісус дійсно жив? Безсумнівно. Що він є Божий Син? Звісно, що так! Але, оскільки Біблія називає його «Вчителем» і «Господом», чи не слід нам також вірити в те, чого він навчав, підкорятися йому й наслідувати його?» (Івана 13:13; Матвія 16:16).
Наслідувати Ісуса
Ось тут і починається проблема! Здається, багато з тих, кого навчили, що вони вже «спасенні», не мають серйозного наміру наслідувати Ісуса чи виконувати його накази. Ось що написав один протестантський священик: «Звичайно, нашій вірі в Христа слід бути постійною. Але Біблія ніяк не підтримує твердження, що віра обов’язково повинна бути постійною, або неодмінно є такою».
На противагу цій заяві Біблія перелічує аморальні звички, поширені серед деяких людей, котрі думають, що вони «спасенні». Стосовно тих, хто продовжує так чинити, Біблія вчить християн: «Тож вилучіть лукавого з-поміж себе самих». Безсумнівно, Бог не хоче, щоб зіпсовані люди забруднювали його християнський збір! (1 Коринтян 5:11—13).
Що ж тоді означає наслідувати Ісуса і як ми можемо це робити? Що робив Ісус? Чи він провадив розпутне життя? Чи чинив перелюб? Чи був п’яницею? Чи обманював? Чи вдавався до нечесності у фінансових справах? Звісно, що ні! «Але, — ви, можливо, запитуєте, — чи й мені треба позбутися усіх тих звичок?» Щоб відповісти, розгляньмо Ефесян 4:17 до 5:5 (Хом.). Там не говориться, що Бог ставитиметься до нас прихильно, хоч би що ми робили. Натомість там сказано, що ми повинні відрізнятися від народів світу, які, «очманівши, віддали себе непогамованій розпусті... Та ви не так Христа вивчили... Вам треба позбутися, за вашим попереднім життям, старої людини... Хто крав, нехай не краде більше... Розпуста й усяка нечистота та захланність щоб і не згадувалися між вами, як це й личить святим... Бо знайте, що жадний розпусник чи нечистий, чи захланний, що є ідолослужитель — не матимуть спадщини у Христовім і Божім царстві».
Чи ми наслідуємо Ісуса, якщо навіть не намагаємось жити за його прикладом? Чи нам не слід працювати над тим, щоб наше життя було більш подібним до життя Христа? Над цим важливим питанням надзвичайно рідко роздумують люди, котрі говорять так, як сказано в одному релігійному буклеті: «Приходьте до Христа вже — такими, якими ви є».
Один учень Ісуса попереджав, що безбожні люди «благодать Бога нашого обертають у привід на розпусту і відрікаються єдиного Владики і Господа нашого Ісуса Христа» (Юди 4, Дерк.). Як можна обернути благодать Бога у «привід на розпусту»? Якщо вважати, що Христова жертва покриває швидше свідомі гріхи, які ми маємо намір робити й далі, ніж гріхи недосконалої людини, яких ми намагаємось позбутися. Звичайно, що ми не погодимося з одним добре відомим американським проповідником, який сказав, ніби вам не потрібно «очиститись, покинути якісь звички або змінитись». (Протиставте Дії 17:30; Римлян 3:25; Якова 5:19, 20).
Віра спонукує до дій
Багатьом говорили, що «віра в Ісуса» є поодиноким вчинком і наша віра не повинна бути аж настільки міцною, щоб спонукувати до покори. Але Біблія не погоджується з цим. Ісус не говорив, що люди, котрі починають жити по-християнськи, спасенні. Натомість він сказав: «Хто витерпить аж до кінця, той буде спасений» (Матвія 10:22). Біблія порівнює наше християнське життя із змаганнями з бігу, де спасіння є нагородою, яку одержують в кінці змагань. І вона нагадує: «Біжіть так, щоб одержали [нагороду] ви» (1 Коринтян 9:24).
Отже, «прийняти Христа» означає щось більше, ніж просто прийняти благословення, які приносить Ісусова найвизначніша жертва. Потрібно покірності. Апостол Петро говорить, що суд розпочнеться «від Божого дому», і додає: «А коли він почнеться перше з нас, то який кінець тих, хто противиться Божій Євангелії?» (1 Петра 4:17). Тож ми повинні робити більше, ніж просто слухати і вірити. Біблія говорить, що ми повинні бути «виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють» (Якова 1:22).
Вістки від самого Ісуса
У Біблії в книзі Об’явлення містяться вістки від Ісуса, які він через Івана передав сімом раннім християнським зборам (Об’явлення 1:1, 4). Чи Ісус казав, що, оскільки люди в цих зборах вже «прийняли» його, цього було достатньо? Ні. Він хвалив їхні вчинки, їхню працю та їхню витривалість і згадував про їхню любов, віру та служіння. Але він сказав, що Диявол піддасть їх випробовуванням і що вони дістануть плату ‘кожний за вчинками їхніми’ (Об’явлення 2:2, 10, 19, 23).
Так, Ісус назвав набагато більше зобов’язань, ніж більшість людей зрозуміли, коли їм було сказано про їхнє спасіння, що «роботу закінчено» відколи вони «прийняли» Христа на релігійному зібранні. Ісус сказав: «Коли хоче хто йти вслід за Мною,— хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її» (Матвія 16:24, 25).
Зректись самих себе? Постійно йти вслід за Ісусом? Це вимагатиме зусиль. Це змінить наше життя. Але чи Ісус казав, що декому з нас доведеться навіть ‘погубити свою душу’ — вмерти за нього? Справді, така віра приходить тільки із знанням чудових речей, про які ти можеш навчитися, вивчаючи Боже Слово. Це стало ясно того дня, коли Степана каменували релігійні фанатики, які «встояти... не могли проти мудрости й Духа, що він Ним говорив» (Дії 6:8—12; 7:57—60). І в наші часи таку віру виявили сотні Свідків Єгови, які померли у нацистських концентраційних таборах, але не заплямували навченого Біблією сумління.
Християнська ревність
Ми мусимо міцно триматись своєї християнської віри, бо, незважаючи на те що ви, можливо, чули в деяких церквах або релігійних телепрограмах, Біблія говорить, що ми можемо відпасти. Вона згадує про християн, які покинули «просту дорогу» (2 Петра 2:1, 15). Отже, нам потрібно ‘працювати над нашим спасінням в острасі та трепеті’ (Филип’ян 2:12, Хом.; 2 Петра 2:20).
Чи саме так розуміли справу християни у першому столітті, люди, що дійсно чули, як навчали Ісус та його апостоли? Так. Вони знали, що їм треба було щось робити. Ісус сказав: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи... навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав» (Матвія 28:19, 20, Хом.)
Через два місяці після того, як Ісус промовив ці слова, 3000 осіб охрестилося тільки за один день. Кількість віруючих швидко зросла до 5000. Ті, хто повірив, навчали інших. Коли їх розкидало переслідування, це лише посприяло поширенню їхньої звістки. Біблія говорить, що не тільки невеличка групка провідників, але й «ходили... розпорошенці, та Боже Слово благовістили». Тому через 30 років апостол Павло міг написати, що добра новина була «проповідана всьому створінню під небом» (Дії 2:41; 4:4; 8:4; Колосян 1:23).
Павло не навертав до віри так, як роблять деякі телевізійні євангелісти, говорячи: «Прийми Ісуса зараз — і ти навіки будеш спасенний». У нього також не було самовпевненості того американського церковника, який написав: «Ще підлітком... я вже був спасенний». Більш ніж через 20 років після того, як сам Ісус вибрав Павла нести християнську вістку до язичників, цей зайнятий важкою працею апостол написав: «Вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним» (1 Коринтян 9:27; Дії 9:5, 6, 15).
Спасіння є даром від Бога. Його неможливо заслужити. Проте воно вимагає від нас зусиль. Якби хтось запропонував тобі дуже дорогий дарунок, а ти не виявив цінування і не забрав його з собою, брак твоєї вдячності міг би спонукати ту людину подарувати його комусь іншому. А чи цінна кров Ісуса Христа? Це дарунок, але ми повинні виявляти безмежну вдячність за нього.
Правдиві християни є спасенні, тобто вони мають схвалене становище перед Богом. Те, що вони спасенні як група, є безперечним. Але кожен з них особисто повинен відповідати Божим вимогам. Проте нам може і не вдатися це, бо Ісус сказав: «Коли хто перебувати не буде в Мені, той буде відкинений геть, як галузка, і всохне» (Івана 15:6).
«Боже Слово живе»
Розмова, наведена на початку статті, відбулася майже 60 років тому. Джонні до сьогодні вірить, що спасіння приходить тільки через Ісуса Христа, але він усвідомлює, що його треба ще досягнути. Він залишився переконаний, що Біблія вказує єдине реальне джерело надії для людства і що ми повинні вивчати цю чудову книгу, дозволяти їй спонукувати нас і заохочувати до вчинків любові, віри, доброти та витривалості. Він виховав своїх дітей так, що вони вірять в це, і тепер йому приємно, що його діти так само виховують своїх дітей. Він бажає кожному мати таку віру і робить все від нього залежне, щоб прищепити її у серця та розуми інших.
Апостол Павло був натхнений написати, що «Боже Слово живе та діяльне» (Євреїв 4:12). Воно може змінити життя. Воно може спонукати вас до щирих учинків любові, віри та покори. Але ви мусите робити більше, ніж лише «сприймати» розумом те, що Біблія говорить. Вивчайте її так, щоб вона спонукувала ваше серце. Дозвольте її мудрості провадити вас.
Показати повністю..

Сподобалось 1 людині
Вподобайка
1