Вгору
за людьми
за відеозаписами
за блогами
за спільнотами
за аудіозаписами
На стене 120 записів
Світло приносить кінець добі темряви
СВІТ за життя Ісуса Христа та його апостолів разюче відрізнявся від світу, коли писалося Святе єврейське Письмо. Необізнаний із цим читач Біблії, можливо, думає, що існувала соціальна й релігійна послідовність між пророком Малахією і письменником Євангелія Матвієм, але він не усвідомлює, що відбувалося впродовж 400 років між написанням їхніх книг.
Книга Малахії, остання книга Святого єврейського Письма, в більшості сучасних перекладах Біблії закінчується згадкою про повернення останку Ізраїлю на батьківщину після визволення з неволі у Вавилоні (Єремії 23:3). Відданих євреїв заохочувалося чекати Божого дня суду, який покінчить із світом зла й впровадить Месіанську Добу (Малахії 4:1, 2). Усе це відбувалося за правління Персії. Розташоване в Юдеї перське військо підтримувало мир і втілювало в життя зі зброєю в руках царські едикти. (Порівняйте Ездри 4:23).
А втім, упродовж чотирьох сторіч ситуація в біблійних землях не була стабільною. Поволі насувалися духовна темрява й замішання. Близький Схід судомило насилля, тероризм, гніт, радикальні релігійні погляди, спекулятивна філософія та «культурний шок».
Книга Матвія, перша книга Християнського Святого грецького Письма, написана у відмінну епоху. Тоді римські легіони впроваджували Pax Romana, тобто «римський мир». Благочестиві люди з нетерпінням чекали приходу Месії, що мав усунути страждання, тиранію, бідність, а також пролити світло на проблеми життя, добробуту та спокою. (Порівняйте Луки 1:67—79; 24:21; 2 Тимофія 1:10). Розгляньмо уважніше те, як динамічні сили реорганізовували єврейське суспільство впродовж декількох сторіч до народження Ісуса.
Життя євреїв за часів правління Персії
Після того як Кір оголосив, що євреї можуть вийти з вавилонської неволі, група євреїв та неєвреїв покинула Вавилонію 537 року до н. е. Цей духовно чуйний останок повернувся до сплюндрованих міст та обезлюднених земель. Едомські, фінікійські, самарійські, арабські та багато інших племен «пожерли» колишні розлогі терени Ізраїлю. Те, що залишилося від територій Юди й Веніямина, стало юдейською провінцією перської сатрапії Абар-Нахара (Заріччя) (Ездри 1:1—4; 2:64, 65).
Під правлінням Персії Юдея почала переживати «період розширення території та зросту населення»,— повідомляється в праці «Кембриджський виклад історії юдаїзму» (англ.). Відтак ця праця говорить про Єрусалим: «Селяни й прочани зносили дари, збагачуючи Храм і саме місто, а це багатство приваблювало іноземних купців та ремісників». Хоча перси виявляли велику толерантність до місцевого уряду й релігії, вони наклали високі податки, котрі можна було сплачувати тільки цінними металами. (Порівняйте Неемії 5:1—5, 15; 9:36, 37; 13:15, 16, 20).
Останні роки Перської імперії були вкрай неспокійними через повстання сатрапів. Багато євреїв втягнулися в повстання на узбережжі Середземномор’я і були заслані далеко на північ до Гирканії (Горган) біля Каспійського моря. А втім, здається, на більшу частину території Юдеї таки не ступила нога перських каральних загонів.
Грецький період
Александр Македонський, немов прудконогий леопард, кинувся 332 року до н. е. на Близький Схід, але ще перед ним там уже завоювали популярність грецькі товари (Даниїла 7:6, Хом.). Розуміючи, що грецька культура відіграє політичну роль, він взявся за повільну еллінізацію своєї імперії, яка дедалі розширювалася. Грецька мова стала міжнародною. Короткочасне панування Александра посприяло загальному захопленню софістикою, спортом та естетичними цінностями. З часом навіть єврейська традиція поступилася перед еллінізмом.
Після Александрової смерті 323 року до н. е. його наступники в Сирії та Єгипті стали першими, хто відігравав роль «царя північного» і «південного царя», про яких згадував пророк Даниїл (Даниїла 11:1—19). Під час правління єгипетського «південного царя», Птолемея II Філадельфія (285—246 роки до н. е.), почався переклад Святого єврейського Письма на койне, просту грецьку мову. Цей переклад назвали «Септуагінтою». Чимало віршів із цієї праці було цитовано в Християнському Святому грецькому Письмі. Грецька виявилася навдивовижу відповідною мовою, щоб нести світло в духовно замішаний і темний світ.
Після того як Антіох IV Єпіфан став царем Сирії та правителем Палестини (175—164 роки до н. е.), прокотилася хвиля переслідування, санкціонованого урядом, через що юдаїзм ледь не припинив свого існування. Під загрозою смерті євреї були змушені зректися Бога Єгови й складати жертви тільки грецьким божествам. У грудні 168 року до н. е. на місці величного жертовника Єгови в єрусалимському храмі було зведено поганський жертовник, на якому приносили жертви олімпійському богу Зевсу. Приголомшені, але хоробрі селяни під керівництвом Юди Маккавея точили запеклу боротьбу, аж поки не заволоділи Єрусалимом. Тоді храм було ще раз присвячено Богові й рівно через три роки після його осквернення в ньому знову почали приноситися щоденні жертви.
Упродовж позосталих років панування Греції представники юдейської громади з усіх сил намагалися розширити свою територію до колишніх кордонів. Вони зловживали своєю військовою вправністю, бо силоміць навертали своїх сусідів-язичників, погрожуючи їм смертю. Незважаючи на це, грецькі політичні погляди й далі були рушійною силою в містах і селах.
У той час багато претендентів на становище первосвященика були дуже зіпсутими. Вони снували підступні плани, вбивали за змовою та сплітали політичні інтриги. Чим безбожнішими ставали євреї, тим популярнішими серед них були різні грецькі види спорту. Як же боляче було бачити, що молоді священики нехтують своїми обов’язками заради участі в змаганнях! Єврейські атлети навіть погоджувалися на болісні операції: вони хотіли стати «необрізаними», щоб не соромитися голими змагатися з язичниками. (Порівняйте 1 Коринтян 7:18).
Релігійні зміни
У ранні роки після вавилонської неволі вірні євреї протистояли змішуванню язичеських понять і філософій з правдивою релігією, про яку розповідалося у Святому єврейському Письмі. У книзі Естер, написаній після більш ніж 60 років тісних стосунків євреїв з персами, не знаходимо жодного сліду зороастризму. Те саме можна сказати про біблійні книги Ездри, Неемії та Малахії, які писалися в ранній період панування Персії (537—443 роки до н. е.).
А втім, вчені вважають, що в пізній період панування Персії багато євреїв почали переймати декотрі погляди поклонників Ахурамазди, верховного персидського бога. Це відбивається в популярних забобонах і поглядах єсеїв. Такі звичайні єврейські назви, як шакал, назви інших пустельних істот, а також нічних птахів, євреї стали асоціювати зі злими духами та нічними примарами з вавилонського й перського фольклору.
Євреї починали зовсім по-іншому ставитися до поганських поглядів. Змінилися їхні поняття про небо, пекло, душу, Слово (Логос) і мудрість. І якщо, за тогочасними вченнями, Бог був так далеко від людей, що більше не спілкувався з ними, то йому потрібні були посередники. Греки називали цих посередницьких духів-хоронителів демонами. Запозичивши поняття про те, що демони можуть бути добрі й злі, євреї підпали під демонський контроль.
Докорінні зміни відбулися і в їхньому поклонінні. Почали одна за другою з’являтися синагоги, куди сходилися для релігійного навчання й служби сусідні збори євреїв. Але неможливо встановити, коли, де і як вони почалися з’являтися. Оскільки синагоги задовольняли потребу в поклонінні тих євреїв, які жили в далеких краях і тому не могли ходити до храму, переважно вважається, що синагоги почали будуватися під час або після вавилонської неволі. Варто зазначити, що вони стали чудовими місцями зборів для Ісуса та його учнів, де вони ‘звіщали чесноти Бога, який кличе людей із темряви до дивного світла Свого’ (1 Петра 2:9).
Юдаїзм прийняв різні філософські школи
У другому сторіччі до н. е. почали з’являтися різні філософські школи. Вони не були окремими релігійними організаціями, але невеличкими спілками єврейського духівництва, філософів і політичних активістів, які під маскою юдаїзму намагалися впливати на людей та керувати цілим народом.
Саддукеї, які займалися політикою, здебільшого були заможними аристократами, спритними дипломатами ще з часів повстання династії Хасмонеїв у середині другого сторіччя до н. е. Більшість з них були священиками, і лише декотрі комерсантами й землевласниками. Коли народився Ісус, більшість саддукеїв підтримували римське правління над Палестиною, бо вважали, що воно є стабільнішим і зможе забезпечувати статус-кво. (Порівняйте Івана 11:47, 48). Меншість (іродіяни) вірила, що правління родини Ірода відповідає народним прагненням. У всякому разі, саддукеї не хотіли, щоб народ перебував у руках єврейських фанатиків або щоб хтось замість священиків керував храмом. Саддукеї мали консервативні погляди, котрі здебільшого ґрунтувалися на інтерпретаціях Мойсеєвих писань, що відображувалося в їхньому протистоянні впливовій секті фарисеїв (Дії 23:6—8). Саддукеї відкидали пророцтва зі Святого єврейського Письма, вважаючи їх припущеннями. Вони навчали, що історичні, поетичні книги та збірки притч у Біблії є ненатхненими й неважливими.
Фарисейство виникло під час панування Греції в результаті гострої реакції на антиєврейський еллінізм. За Ісусових днів, однак, фарисеї були суворими, зв’язаними традиціями, дріб’язковими, зарозумілими, лицемірно-праведними вчителями, що навертали інших і намагалися контролювати народ за допомогою вказівок, які лунали в синагогах. Переважно фарисеї походили із середніх прошарків суспільства, і тому вони зневажали простих людей. Ісус вважав більшість фарисеїв своєкорисливими, немилосердними грошолюбами, переповненими лицемірством (Матвія, розділ 23). Вони визнавали ціле Святе єврейське Письмо відповідно до своїх тлумачень, але своїм усним традиціям надавали однакової, а то й більшої ваги. Вони говорили, що їхні традиції є «муром довкола Закону». Однак замість бути муром, їхні традиції позбавляли Боже Слово чинності й заплутували людей (Матвія 23:2—4; Марка 7:1, 9—13).
Єсеї були містиками, які, очевидно, жили декількома відокремленими общинами. Вони вважали себе правдивим останком Ізраїлю, що чекає в непорочності обіцяного Месію. Єсеї провадили життя у роздумах як побожні аскети, а в багатьох їхніх віруваннях відбивалися перські й грецькі переконання.
Декілька угруповань релігійно настроєних, фанатично-патріотичних зилотів з убивчою ненавистю вважали ворогом кожного, хто ставав на шляху незалежній єврейській державності. Вони чимось нагадували династію Хасмонеїв і головним чином приваблювали ідейних, відчайдушних молодих чоловіків. Вважаючи себе бандитами-вбивцями або бійцями опору, вони вдавалися до партизанської війни, що робило небезпечними сільські дороги й міські площі, а також сприяло ще більшій напрузі в той час.
Серед александрійських євреїв в Єгипті процвітала грецька філософія. Звідтіля вона поширилася до Палестини й дійшла до євреїв у діаспорі. Єврейські теоретики, котрі писали апокрифи й псевдепіграфії, вважали Мойсеєві писання неясними, нудними алегоріями.
Ще до приходу римської доби еллінізм назавжди змінив Палестину в соціальному, політичному й філософському плані. Єврейську релігію, основану на Писаннях, заступив юдаїзм — суміш вавилонських, перських та грецьких поглядів із вкрапленням істин із Писань. Проте всі саддукеї, фарисеї та єсеї становили менше 7 відсотків від цілого народу. Збентежені цими суперечливими силами, маси єврейських людей були «змучені та розпорошені, «як ті вівці, що не мають пастуха» (Матвія 9:36).
Саме в цей похмурий світ прийшов Ісус Христос. Він приніс підбадьорливе запрошення: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені,— і Я вас заспокою» (Матвія 11:28). Як же радісно було чути його слова: «Я Світло для світу»! (Івана 8:12). І великою розрадою була його чудова обіцянка: «Хто йде вслід за Мною, не буде ходити у темряві той, але матиме світло життя» (Івана 8:12).
Показати повністю..

Сподобалось 1 людині
Вподобайка
1