Вгору
за людьми
за відеозаписами
за блогами
за спільнотами
за аудіозаписами
Ростислав Кухарук
Ростислав Кухарук
Країна:
Україна
Місто:
Вишнівець
День народження:
Сімейний стан:
Шанувальники Ростислав286
Стіна 120
ЧИ ВИ ‘розумієте’, що таке Боже Царство? Упродовж сторіч людське уявлення про «Царство Небесне» дуже змінювалося. За загальноприйнятим переконанням декотрих членів церкви сьогодні, Царство — це те, що Бог вкладає в серце людини під час навернення. Інші вважають, що це місце, куди добрі люди йдуть після смерті, аби насолоджуватися вічним блаженством. Ще інші заявляють, що Бог заповідав людям влаштовувати Царство на землі шляхом вплітання християнських вчень і звичаїв у громадські та урядові справи.
А втім, Біблія чітко показує, що Боже Царство не є якоюсь установою на землі. Воно не являє собою ані стану серця, ані християнізації людського суспільства. Щоправда, правильне розуміння сутності цього Царства веде до великих змін у житті тих, хто вірить у нього. Усе-таки Царство — це встановлений небесний уряд, який здійснить Божу волю та усуне наслідки гріха й смерті, а також поверне на землю праведні умови. Царство вже запанувало на небі й незабаром «потовче й покінчить усі ті [людські] царства, а само буде стояти навіки» (Даниїла 2:44; Об’явлення 11:15; 12:10).
Історик Г. Дж. Уеллс написав: «Ця доктрина про Царство Небесне, котра була головним вченням Ісуса і котра відіграє таку незначну роль у віровченнях християнства, безперечно, є однією з найбільш революційних доктрин, котрі коли-будь зворушували й змінювали людське мислення». Від самого початку служіння Ісуса його темою було: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне» (Матвія 4:17). У той час він уже був помазаним Царем і перед людьми відкрилася неймовірно велична можливість — не тільки отримати благословення цього Царства, але й стати співправителями та священиками в ньому з Ісусом! (Луки 22:28—30; Об’явлення 1:6; 5:10).
Хоча цілі натовпи слухали захопливу «Євангелію Царства», повірило в неї дуже мало. Частково так сталось тому, що релігійні провідники ‘зачинили перед людьми Царство Небесне’. Своїми лжевченнями вони ‘забрали ключ розуміння’. Оскільки більшість людей відкинули Ісуса як Месію та помазаного Царя Божого Царства, Ісус сказав їм: «Від вас Царство Боже відійметься, і дасться народові, що плоди його буде приносити» (Матвія 4:23; 21:43; 23:13; Луки 11:52).
Наш небесний Отець Єгова незабаром дасть вичерпну відповідь на палку молитву: «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі». Уже скоро Цар Ісус Христос, котрий править, прийде як той, хто сидить на престолі, щоб судити, відділяючи «овець» від «козлів». У цей призначений час «скаже Цар тим, хто праворуч Його: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу». Козли «підуть на вічную муку [«вічне відрізання», НС], а праведники — на вічне життя» (Матвія 6:10; 25:31—34, 46). «Велика скорбота» поглине стару систему й усіх, хто не хотів ‘зрозуміти’, що таке Царство. Але мільйони уцілілих у «великій скорботі» й мільярди воскреслих успадкують нескінченні благословення Царства у відновленому земному Раю (Об’явлення 7:14). Царство — це новий небесний уряд над землею. Воно довершить намір Єгови щодо землі й людства — і все це для освячення його найсвятішого імені. Чи ж ця спадщина не варта того, аби завзято працювати, робити певні жертви й чекати? Власне так ми повинні ‘розуміти’, що таке Царство!
Показати повністю..

Сподобалось 0 людині
Вподобайка
ОСВІТА взяла свій початок дуже-дуже давно. Процес навчання почався невдовзі після того, як Бог Єгова, Великий Просвітитель і Вчитель, створив свого первородного Сина (Ісаї 30:20, Хом.; Колосян 1:15, УКУ). Цей Син міг вчитися від само́го Великого Просвітителя! Протягом незчисленних тисячоліть близьких взаємин зі своїм Отцем той Син, пізніше відомий як Ісус Христос, отримував безцінні знання про риси, вчинки та наміри Бога Єгови. Відтак, будучи людиною на землі, Ісус міг сказати: «Сам я від Себе нічого не дію, але те говорю, як Отець Мій Мене був навчив» (Івана 8:28).
Як Ісус використовував здобуту освіту? Три з половиною роки свого земного служіння він невтомно ділився з іншими тим, чого сам навчився. Однак він мав на думці конкретний намір. Який? Звернімо увагу на слова Ісуса в 7-му розділі Івана, де він пояснив походження й мету свого навчання.
Спершу розгляньмо тодішні обставини. Це було восени 32 року н. е., майже три роки після Ісусового хрещення. Євреї зібралися в Єрусалимі на свято Кучок. Протягом перших днів свята люди багато говорили про Ісуса. У розпалі свята Ісус прийшов до храму й почав навчати (Івана 7:2, 10—14). Як завжди, можна було побачити, що він є великим Учителем (Матвія 13:54; Луки 4:22).
У 15-му вірші 7-го розділу Івана говориться: «Дивувались юдеї й казали: «Як Він знає Писання, не вчившись?» Чи ви розумієте, чому вони були спантеличені? Ісус не навчався в жодній з рабинських шкіл, отже, з їхнього погляду, він був неосвічений! Однак Ісус міг легко знаходити й зачитувати частини Святих Писань (Луки 4:16—21). До того ж, цей галілейський тесля навіть вчив їх із Мойсеєвого Закону! (Івана 7:19—23). Як же це було можливо?
У 16-му і 17-му віршах Ісус пояснив: «Наука Моя — не Моя, а Того, Хто послав Мене. Коли хоче хто волю чинити Його, той довідається про науку, чи від Бога вона, чи від Себе Самого кажу Я». Вони хотіли знати, звідки в Ісуса такі знання, і він прямо сказав їм, що його знання від Бога (Івана 12:49; 14:10).
Як Ісус користувався своїми знаннями? Згідно з Івана 7:18, він сказав: «Хто говорить від себе самого, той власної слави шукає, а Хто слави шукає Того, Хто послав Його, Той правдивий,— і в Ньому неправди нема». Як же доречно, що Ісус користувався своїми знаннями, аби приносити славу Єгові — ‘тому, хто досконалий знанням’! (Йова 37:16, Москаленко).
Таким чином Ісус дає нам цінний урок: освіту слід використовувати не для власної слави, а щоб приносити хвалу Єгові. Ліпшого способу застосовувати освіту немає. Але як ми можемо використовувати освіту на хвалу Єгові?
8 Освічувати означає «навчати шляхом методичних повчань і практичних занять, зокрема якщо це стосується певних вмінь, ремесла чи професії». А тепер розгляньмо чотири головні цілі всебічної освіти і як кожну з них можна використовувати на хвалу Єгові. Усебічна освіта повинна допомагати нам: 1) добре читати, 2) розбірливо писати, 3) розвиватися розумово й морально та 4) набувати практичних знань, необхідних у щоденному житті.
Показати повністю..

Сподобалось 1 людині
Вподобайка
1
Що нам треба робити для спасіння?
ЯКОСЬ один чоловік запитав Ісуса: «Господи,— хіба буде мало спасених?» Що відповів Ісус? Чи він сказав: «Тільки прийміть мене як свого Господа й Спасителя і будете спасенні»? Ні, Ісус відказав: «Силкуйтеся ввійти тісними ворітьми, бо кажу вам,— багатохто будуть намагатися ввійти,— та не зможуть» (Луки 13:23, 24).
Чи Ісус не зміг відповісти чоловікові на запитання? Той чоловік не питав, чи важко буде спастися, він питав, чи мало буде спасенних. Отож Ісус лише вказав, що менше людей, ніж хтось може думати, дійсно силкуватимуться отримати це чудове благословення.
«Мене вчили по-іншому», — можуть заперечити деякі читачі. Вони можуть цитувати Івана 3:16, де говориться: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне». Проте ми відповімо: «А у що ж ми повинні вірити? В те, що Ісус дійсно жив? Безсумнівно. Що він є Божий Син? Звісно, що так! Але, оскільки Біблія називає його «Вчителем» і «Господом», чи не слід нам також вірити в те, чого він навчав, підкорятися йому й наслідувати його?» (Івана 13:13; Матвія 16:16).
Наслідувати Ісуса
Ось тут і починається проблема! Здається, багато з тих, кого навчили, що вони вже «спасенні», не мають серйозного наміру наслідувати Ісуса чи виконувати його накази. Ось що написав один протестантський священик: «Звичайно, нашій вірі в Христа слід бути постійною. Але Біблія ніяк не підтримує твердження, що віра обов’язково повинна бути постійною, або неодмінно є такою».
На противагу цій заяві Біблія перелічує аморальні звички, поширені серед деяких людей, котрі думають, що вони «спасенні». Стосовно тих, хто продовжує так чинити, Біблія вчить християн: «Тож вилучіть лукавого з-поміж себе самих». Безсумнівно, Бог не хоче, щоб зіпсовані люди забруднювали його християнський збір! (1 Коринтян 5:11—13).
Що ж тоді означає наслідувати Ісуса і як ми можемо це робити? Що робив Ісус? Чи він провадив розпутне життя? Чи чинив перелюб? Чи був п’яницею? Чи обманював? Чи вдавався до нечесності у фінансових справах? Звісно, що ні! «Але, — ви, можливо, запитуєте, — чи й мені треба позбутися усіх тих звичок?» Щоб відповісти, розгляньмо Ефесян 4:17 до 5:5 (Хом.). Там не говориться, що Бог ставитиметься до нас прихильно, хоч би що ми робили. Натомість там сказано, що ми повинні відрізнятися від народів світу, які, «очманівши, віддали себе непогамованій розпусті... Та ви не так Христа вивчили... Вам треба позбутися, за вашим попереднім життям, старої людини... Хто крав, нехай не краде більше... Розпуста й усяка нечистота та захланність щоб і не згадувалися між вами, як це й личить святим... Бо знайте, що жадний розпусник чи нечистий, чи захланний, що є ідолослужитель — не матимуть спадщини у Христовім і Божім царстві».
Чи ми наслідуємо Ісуса, якщо навіть не намагаємось жити за його прикладом? Чи нам не слід працювати над тим, щоб наше життя було більш подібним до життя Христа? Над цим важливим питанням надзвичайно рідко роздумують люди, котрі говорять так, як сказано в одному релігійному буклеті: «Приходьте до Христа вже — такими, якими ви є».
Один учень Ісуса попереджав, що безбожні люди «благодать Бога нашого обертають у привід на розпусту і відрікаються єдиного Владики і Господа нашого Ісуса Христа» (Юди 4, Дерк.). Як можна обернути благодать Бога у «привід на розпусту»? Якщо вважати, що Христова жертва покриває швидше свідомі гріхи, які ми маємо намір робити й далі, ніж гріхи недосконалої людини, яких ми намагаємось позбутися. Звичайно, що ми не погодимося з одним добре відомим американським проповідником, який сказав, ніби вам не потрібно «очиститись, покинути якісь звички або змінитись». (Протиставте Дії 17:30; Римлян 3:25; Якова 5:19, 20).
Віра спонукує до дій
Багатьом говорили, що «віра в Ісуса» є поодиноким вчинком і наша віра не повинна бути аж настільки міцною, щоб спонукувати до покори. Але Біблія не погоджується з цим. Ісус не говорив, що люди, котрі починають жити по-християнськи, спасенні. Натомість він сказав: «Хто витерпить аж до кінця, той буде спасений» (Матвія 10:22). Біблія порівнює наше християнське життя із змаганнями з бігу, де спасіння є нагородою, яку одержують в кінці змагань. І вона нагадує: «Біжіть так, щоб одержали [нагороду] ви» (1 Коринтян 9:24).
Отже, «прийняти Христа» означає щось більше, ніж просто прийняти благословення, які приносить Ісусова найвизначніша жертва. Потрібно покірності. Апостол Петро говорить, що суд розпочнеться «від Божого дому», і додає: «А коли він почнеться перше з нас, то який кінець тих, хто противиться Божій Євангелії?» (1 Петра 4:17). Тож ми повинні робити більше, ніж просто слухати і вірити. Біблія говорить, що ми повинні бути «виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють» (Якова 1:22).
Вістки від самого Ісуса
У Біблії в книзі Об’явлення містяться вістки від Ісуса, які він через Івана передав сімом раннім християнським зборам (Об’явлення 1:1, 4). Чи Ісус казав, що, оскільки люди в цих зборах вже «прийняли» його, цього було достатньо? Ні. Він хвалив їхні вчинки, їхню працю та їхню витривалість і згадував про їхню любов, віру та служіння. Але він сказав, що Диявол піддасть їх випробовуванням і що вони дістануть плату ‘кожний за вчинками їхніми’ (Об’явлення 2:2, 10, 19, 23).
Так, Ісус назвав набагато більше зобов’язань, ніж більшість людей зрозуміли, коли їм було сказано про їхнє спасіння, що «роботу закінчено» відколи вони «прийняли» Христа на релігійному зібранні. Ісус сказав: «Коли хоче хто йти вслід за Мною,— хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її» (Матвія 16:24, 25).
Зректись самих себе? Постійно йти вслід за Ісусом? Це вимагатиме зусиль. Це змінить наше життя. Але чи Ісус казав, що декому з нас доведеться навіть ‘погубити свою душу’ — вмерти за нього? Справді, така віра приходить тільки із знанням чудових речей, про які ти можеш навчитися, вивчаючи Боже Слово. Це стало ясно того дня, коли Степана каменували релігійні фанатики, які «встояти... не могли проти мудрости й Духа, що він Ним говорив» (Дії 6:8—12; 7:57—60). І в наші часи таку віру виявили сотні Свідків Єгови, які померли у нацистських концентраційних таборах, але не заплямували навченого Біблією сумління.
Християнська ревність
Ми мусимо міцно триматись своєї християнської віри, бо, незважаючи на те що ви, можливо, чули в деяких церквах або релігійних телепрограмах, Біблія говорить, що ми можемо відпасти. Вона згадує про християн, які покинули «просту дорогу» (2 Петра 2:1, 15). Отже, нам потрібно ‘працювати над нашим спасінням в острасі та трепеті’ (Филип’ян 2:12, Хом.; 2 Петра 2:20).
Чи саме так розуміли справу християни у першому столітті, люди, що дійсно чули, як навчали Ісус та його апостоли? Так. Вони знали, що їм треба було щось робити. Ісус сказав: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи... навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав» (Матвія 28:19, 20, Хом.)
Через два місяці після того, як Ісус промовив ці слова, 3000 осіб охрестилося тільки за один день. Кількість віруючих швидко зросла до 5000. Ті, хто повірив, навчали інших. Коли їх розкидало переслідування, це лише посприяло поширенню їхньої звістки. Біблія говорить, що не тільки невеличка групка провідників, але й «ходили... розпорошенці, та Боже Слово благовістили». Тому через 30 років апостол Павло міг написати, що добра новина була «проповідана всьому створінню під небом» (Дії 2:41; 4:4; 8:4; Колосян 1:23).
Павло не навертав до віри так, як роблять деякі телевізійні євангелісти, говорячи: «Прийми Ісуса зараз — і ти навіки будеш спасенний». У нього також не було самовпевненості того американського церковника, який написав: «Ще підлітком... я вже був спасенний». Більш ніж через 20 років після того, як сам Ісус вибрав Павла нести християнську вістку до язичників, цей зайнятий важкою працею апостол написав: «Вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним» (1 Коринтян 9:27; Дії 9:5, 6, 15).
Спасіння є даром від Бога. Його неможливо заслужити. Проте воно вимагає від нас зусиль. Якби хтось запропонував тобі дуже дорогий дарунок, а ти не виявив цінування і не забрав його з собою, брак твоєї вдячності міг би спонукати ту людину подарувати його комусь іншому. А чи цінна кров Ісуса Христа? Це дарунок, але ми повинні виявляти безмежну вдячність за нього.
Правдиві християни є спасенні, тобто вони мають схвалене становище перед Богом. Те, що вони спасенні як група, є безперечним. Але кожен з них особисто повинен відповідати Божим вимогам. Проте нам може і не вдатися це, бо Ісус сказав: «Коли хто перебувати не буде в Мені, той буде відкинений геть, як галузка, і всохне» (Івана 15:6).
«Боже Слово живе»
Розмова, наведена на початку статті, відбулася майже 60 років тому. Джонні до сьогодні вірить, що спасіння приходить тільки через Ісуса Христа, але він усвідомлює, що його треба ще досягнути. Він залишився переконаний, що Біблія вказує єдине реальне джерело надії для людства і що ми повинні вивчати цю чудову книгу, дозволяти їй спонукувати нас і заохочувати до вчинків любові, віри, доброти та витривалості. Він виховав своїх дітей так, що вони вірять в це, і тепер йому приємно, що його діти так само виховують своїх дітей. Він бажає кожному мати таку віру і робить все від нього залежне, щоб прищепити її у серця та розуми інших.
Апостол Павло був натхнений написати, що «Боже Слово живе та діяльне» (Євреїв 4:12). Воно може змінити життя. Воно може спонукати вас до щирих учинків любові, віри та покори. Але ви мусите робити більше, ніж лише «сприймати» розумом те, що Біблія говорить. Вивчайте її так, щоб вона спонукувала ваше серце. Дозвольте її мудрості провадити вас.
Показати повністю..

Сподобалось 1 людині
Вподобайка
1
Чи ви вже спасенні?
ДЖОННІ мав десять років, коли якийсь чоловік зупинив його на ярмарку й спитав: «Юначе, чи ти приймаєш Христа як свого Господа і Спасителя?» Джонні це запитання здалося дивним, оскільки він завжди вірив в Ісуса. Тому він відповів: «Звісно, що приймаю». «Слава Богу! — вигукнув той чоловік так, щоб всі чули.— Ще одна душа спасенна для Господа!»
Чи справді так легко спастися? Чи Джонні став «спасенним» від моменту, коли він промовив ті слова, і тепер немає значення, що він робитиме протягом решти свого життя? Багато щирих людей відповіли б ствердно. В деяких релігійних буклетах радиться записати дату вашого «спасіння», щоб пам’ятати її.
Один представник духівництва написав, що у «мить, коли людина повірить у Христа... її доля є вирішена назавжди». Він заявив, що спасіння залежить від єдиного поодинокого «вчинку віри, а не від постійності віри». Інший релігійний автор написав: «Роботу закінчено. [Спасіння] вже досягнено. (...) Твоя «боротьба закінчилася». Твоє «беззаконня усунуто». Але навіть ті люди, які твердо переконані, що це правда, можуть помітити певну неузгодженість. Безсумнівно, багато з тих, кому було сказано, ніби вони «спасенні», не живуть згідно з вченням Біблії. Звичайно це пояснюють тим, що вони не «прийняли» Христа насправді.
Отже, що в дійсності означає «прийняти» Христа? Що під цим слід розуміти — поодинокий вчинок віри чи постійний спосіб життя? Чи наша віра повинна бути достатньо міцною, щоб спонукувати нас до дій? Чи дійсно ми можем скористатися з жертви Ісуса, не зобов’язуючись наслідувати його?
Багато кому потрібні благословення, а не відповідальність наслідувати Христа і підкорятись йому. Вже саме слово «підкорятись» викликає в таких людей почуття дискомфорту. Але Ісус сказав: «Іди вслід за мною» (Луки 18:18—23). І Біблія засвідчує, що ті, «які не пізнали Бога і не підкоряються благовіствуванню Господа нашого Ісуса Христа... приймуть кару, вічну погибель» (2 Солунян 1:8, 9, Філарет; Матвія 10:38; 16:24).
У Біблії міститься багато речей, які піднімають серйозні питання стосовно того, що вчать про спасіння.
Показати повністю..

Сподобалось 0 людині
Вподобайка
В Ефесян 3:14, 15 сказано, що від Бога «має ймення кожен рід [«родина», НС] на небі й на землі». Чи на небі є родини і чи кожна людська родина якимось чином отримує своє ймення від Єгови?
На небі немає таких родин, як на землі: з батьком, матір’ю та дітьми, де всі споріднені між собою тілесно (Луки 24:39; 1 Коринтян 15:50). Ісус ясно показав, що ангели не одружуються, і немає жодної вказівки, що вони народжують потомків (Матвія 22:30).
Однак Біблія символічно говорить, що Бог Єгова одружений на своїй небесній організації; він одружений у духовний спосіб (Ісаї 54:5). Це небесна організація народжує дітей, як, наприклад, ангелів (Йова 1:6; 2:1; 38:4—7). У цьому розумінні в небі існує чудова духовна родина.
Також в небі закладається нова символічна родина, що складається з Ісуса Христа і його збірної невісти — 144 000 осіб (2 Коринтян 11:2). Більшість із цих помазаних осіб вже померли з надією на життя в небі. Деякі все ще живуть на землі. Всі вони з нетерпінням чекають небесного «весілля Агнця». Біблія поєднує це весілля з близькою великою скорботою — знищенням Вавилона Великого і подальшим усуненням решти системи Сатани (Об’явлення 18:2—5; 19:2, 7, 11—21; Матвія 24:21).
Що ж стосується земних родів, то в Ефесян 3:15 Павло не говорить, ніби кожна родина отримує ім’я безпосередньо від Єгови. Швидше Павло має на думці великі генеалогічні лінії, які зберігають ім’я. Приклад цього ми знаходимо в Ісуса Навина 7:16—19. Там описується, як Єгова викрив гріх Ахана. Спочатку було встановлено, що гріх лежить на племені Юди. Тоді коло звузилося до роду Зархієвого. Зрештою було викрито сім’ю Ахана. Ахана, його дружину та дітей розглядали як частину родини Завдія, Аханового дідуся. А та родина, у свою чергу, була розширеною групою, яка зберігала ім’я їхнього предка Зераха.
Серед стародавніх євреїв такі генеалогічні лінії мали велике значення, багато з них наведено в Біблії. Бог сприяв їхньому збереженню, зробивши розпорядок, щоб, коли потрібно, спадкоємці передавали ім’я далі за допомогою левірату, тобто шлюбу вдови з братом свого покійного чоловіка (Буття 38:8, 9; Повторення Закону 25:5, 6).
Інший приклад такої більшої або розширеної родини можна побачити, розглядаючи Ісуса як сина Давида. Він очевидно не був безпосереднім сином царя Давида, оскільки народився кілька століть після смерті Давида. Проте однією з розпізнавальних ознак Месії була та, що він мав походити з роду Давида, і євреї це добре знали (Матвія 22:42). Ісус походив від Давида і по материнській лінії, і по лінії свого названого батька (Матвія 1:1; Луки 2:4).
Але як такі роди отримують свої імена від Єгови? Відомо, що у кількох випадках, наприклад, з Авраамом та Ісааком, Єгова буквально давав ім’я голові родини (Буття 17:5, 19). Але це були винятки. У більшості випадків Єгова не дає кожній окремій родині імені, яке мало б передаватися дітям.
Однак Єгова започаткував родину, коли наказав Адаму і Єві: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю» (Буття 1:28). Єгова також дозволив недосконалим Адаму і Єві народжувати дітей, закладаючи тим основу для всіх людських родин (Буття 5:3). Тому у більше ніж одному розумінні Бога можна назвати Творцем родинних імен.
У багатьох культурах сьогодні не відчувають більше потреби зберігати родові імена протягом багатьох поколінь. Однак у всіх країнах християни дякують Єгові за існування родини і приносять йому честь, наполегливо докладаючи зусиль, щоб зробити своє родинне життя успішним.
Показати повністю..

Сподобалось 0 людині
Вподобайка
Поклоняйтесь Єгові з чистими руками
НАТХЕНИЙ духом псалмоспівець Давид сказав: «Умию в невинності руки свої, й обійду Твого, Господи, жертівника» (Псалом 26:6).
Складаючи цей Псалом, Давид, мабуть, згадував те, як ізраїльські священики-левити піднімалися на вівтар і складали на вогні свої жертви. Проте перед тим як виконати цей акт поклоніння, священики повинні були вимити руки й ноги. Це не було лише незначною дрібницею. Якщо священик забував зробити той попередній крок, це могло коштувати йому життя! (Вихід 30:18—21).
Наслідком символічного миття є духовна й моральна чистота (Ісаї 1:16; Ефесян 5:26). Єгова хоче, щоб ми ‘обходили його жертівник’ сьогодні, служачи йому. Але він вимагає, щоб ми робили це з чистими руками, як казав Давид, з руками, умитими «в невинності». Це не є малозначною вимогою, бо ті, хто займається нечистістю, не вспадкують Божого Царства (Галатів 5:19—21). Життя, сповнене благочестивими ділами, не дає права на аморальну поведінку. Апостол Павло написав: «Вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним» (1 Коринтян 9:27).
Ті, хто шукає Божого схвалення й правдивого щастя, повинні служити Єгові з чистими руками. Подібно як і Давид, вони ходять «у чистості серця та в правоті» (1 Царів 9:4).
Показати повністю..

Сподобалось 0 людині
Вподобайка
Світло приносить кінець добі темряви
СВІТ за життя Ісуса Христа та його апостолів разюче відрізнявся від світу, коли писалося Святе єврейське Письмо. Необізнаний із цим читач Біблії, можливо, думає, що існувала соціальна й релігійна послідовність між пророком Малахією і письменником Євангелія Матвієм, але він не усвідомлює, що відбувалося впродовж 400 років між написанням їхніх книг.
Книга Малахії, остання книга Святого єврейського Письма, в більшості сучасних перекладах Біблії закінчується згадкою про повернення останку Ізраїлю на батьківщину після визволення з неволі у Вавилоні (Єремії 23:3). Відданих євреїв заохочувалося чекати Божого дня суду, який покінчить із світом зла й впровадить Месіанську Добу (Малахії 4:1, 2). Усе це відбувалося за правління Персії. Розташоване в Юдеї перське військо підтримувало мир і втілювало в життя зі зброєю в руках царські едикти. (Порівняйте Ездри 4:23).
А втім, упродовж чотирьох сторіч ситуація в біблійних землях не була стабільною. Поволі насувалися духовна темрява й замішання. Близький Схід судомило насилля, тероризм, гніт, радикальні релігійні погляди, спекулятивна філософія та «культурний шок».
Книга Матвія, перша книга Християнського Святого грецького Письма, написана у відмінну епоху. Тоді римські легіони впроваджували Pax Romana, тобто «римський мир». Благочестиві люди з нетерпінням чекали приходу Месії, що мав усунути страждання, тиранію, бідність, а також пролити світло на проблеми життя, добробуту та спокою. (Порівняйте Луки 1:67—79; 24:21; 2 Тимофія 1:10). Розгляньмо уважніше те, як динамічні сили реорганізовували єврейське суспільство впродовж декількох сторіч до народження Ісуса.
Життя євреїв за часів правління Персії
Після того як Кір оголосив, що євреї можуть вийти з вавилонської неволі, група євреїв та неєвреїв покинула Вавилонію 537 року до н. е. Цей духовно чуйний останок повернувся до сплюндрованих міст та обезлюднених земель. Едомські, фінікійські, самарійські, арабські та багато інших племен «пожерли» колишні розлогі терени Ізраїлю. Те, що залишилося від територій Юди й Веніямина, стало юдейською провінцією перської сатрапії Абар-Нахара (Заріччя) (Ездри 1:1—4; 2:64, 65).
Під правлінням Персії Юдея почала переживати «період розширення території та зросту населення»,— повідомляється в праці «Кембриджський виклад історії юдаїзму» (англ.). Відтак ця праця говорить про Єрусалим: «Селяни й прочани зносили дари, збагачуючи Храм і саме місто, а це багатство приваблювало іноземних купців та ремісників». Хоча перси виявляли велику толерантність до місцевого уряду й релігії, вони наклали високі податки, котрі можна було сплачувати тільки цінними металами. (Порівняйте Неемії 5:1—5, 15; 9:36, 37; 13:15, 16, 20).
Останні роки Перської імперії були вкрай неспокійними через повстання сатрапів. Багато євреїв втягнулися в повстання на узбережжі Середземномор’я і були заслані далеко на північ до Гирканії (Горган) біля Каспійського моря. А втім, здається, на більшу частину території Юдеї таки не ступила нога перських каральних загонів.
Грецький період
Александр Македонський, немов прудконогий леопард, кинувся 332 року до н. е. на Близький Схід, але ще перед ним там уже завоювали популярність грецькі товари (Даниїла 7:6, Хом.). Розуміючи, що грецька культура відіграє політичну роль, він взявся за повільну еллінізацію своєї імперії, яка дедалі розширювалася. Грецька мова стала міжнародною. Короткочасне панування Александра посприяло загальному захопленню софістикою, спортом та естетичними цінностями. З часом навіть єврейська традиція поступилася перед еллінізмом.
Після Александрової смерті 323 року до н. е. його наступники в Сирії та Єгипті стали першими, хто відігравав роль «царя північного» і «південного царя», про яких згадував пророк Даниїл (Даниїла 11:1—19). Під час правління єгипетського «південного царя», Птолемея II Філадельфія (285—246 роки до н. е.), почався переклад Святого єврейського Письма на койне, просту грецьку мову. Цей переклад назвали «Септуагінтою». Чимало віршів із цієї праці було цитовано в Християнському Святому грецькому Письмі. Грецька виявилася навдивовижу відповідною мовою, щоб нести світло в духовно замішаний і темний світ.
Після того як Антіох IV Єпіфан став царем Сирії та правителем Палестини (175—164 роки до н. е.), прокотилася хвиля переслідування, санкціонованого урядом, через що юдаїзм ледь не припинив свого існування. Під загрозою смерті євреї були змушені зректися Бога Єгови й складати жертви тільки грецьким божествам. У грудні 168 року до н. е. на місці величного жертовника Єгови в єрусалимському храмі було зведено поганський жертовник, на якому приносили жертви олімпійському богу Зевсу. Приголомшені, але хоробрі селяни під керівництвом Юди Маккавея точили запеклу боротьбу, аж поки не заволоділи Єрусалимом. Тоді храм було ще раз присвячено Богові й рівно через три роки після його осквернення в ньому знову почали приноситися щоденні жертви.
Упродовж позосталих років панування Греції представники юдейської громади з усіх сил намагалися розширити свою територію до колишніх кордонів. Вони зловживали своєю військовою вправністю, бо силоміць навертали своїх сусідів-язичників, погрожуючи їм смертю. Незважаючи на це, грецькі політичні погляди й далі були рушійною силою в містах і селах.
У той час багато претендентів на становище первосвященика були дуже зіпсутими. Вони снували підступні плани, вбивали за змовою та сплітали політичні інтриги. Чим безбожнішими ставали євреї, тим популярнішими серед них були різні грецькі види спорту. Як же боляче було бачити, що молоді священики нехтують своїми обов’язками заради участі в змаганнях! Єврейські атлети навіть погоджувалися на болісні операції: вони хотіли стати «необрізаними», щоб не соромитися голими змагатися з язичниками. (Порівняйте 1 Коринтян 7:18).
Релігійні зміни
У ранні роки після вавилонської неволі вірні євреї протистояли змішуванню язичеських понять і філософій з правдивою релігією, про яку розповідалося у Святому єврейському Письмі. У книзі Естер, написаній після більш ніж 60 років тісних стосунків євреїв з персами, не знаходимо жодного сліду зороастризму. Те саме можна сказати про біблійні книги Ездри, Неемії та Малахії, які писалися в ранній період панування Персії (537—443 роки до н. е.).
А втім, вчені вважають, що в пізній період панування Персії багато євреїв почали переймати декотрі погляди поклонників Ахурамазди, верховного персидського бога. Це відбивається в популярних забобонах і поглядах єсеїв. Такі звичайні єврейські назви, як шакал, назви інших пустельних істот, а також нічних птахів, євреї стали асоціювати зі злими духами та нічними примарами з вавилонського й перського фольклору.
Євреї починали зовсім по-іншому ставитися до поганських поглядів. Змінилися їхні поняття про небо, пекло, душу, Слово (Логос) і мудрість. І якщо, за тогочасними вченнями, Бог був так далеко від людей, що більше не спілкувався з ними, то йому потрібні були посередники. Греки називали цих посередницьких духів-хоронителів демонами. Запозичивши поняття про те, що демони можуть бути добрі й злі, євреї підпали під демонський контроль.
Докорінні зміни відбулися і в їхньому поклонінні. Почали одна за другою з’являтися синагоги, куди сходилися для релігійного навчання й служби сусідні збори євреїв. Але неможливо встановити, коли, де і як вони почалися з’являтися. Оскільки синагоги задовольняли потребу в поклонінні тих євреїв, які жили в далеких краях і тому не могли ходити до храму, переважно вважається, що синагоги почали будуватися під час або після вавилонської неволі. Варто зазначити, що вони стали чудовими місцями зборів для Ісуса та його учнів, де вони ‘звіщали чесноти Бога, який кличе людей із темряви до дивного світла Свого’ (1 Петра 2:9).
Юдаїзм прийняв різні філософські школи
У другому сторіччі до н. е. почали з’являтися різні філософські школи. Вони не були окремими релігійними організаціями, але невеличкими спілками єврейського духівництва, філософів і політичних активістів, які під маскою юдаїзму намагалися впливати на людей та керувати цілим народом.
Саддукеї, які займалися політикою, здебільшого були заможними аристократами, спритними дипломатами ще з часів повстання династії Хасмонеїв у середині другого сторіччя до н. е. Більшість з них були священиками, і лише декотрі комерсантами й землевласниками. Коли народився Ісус, більшість саддукеїв підтримували римське правління над Палестиною, бо вважали, що воно є стабільнішим і зможе забезпечувати статус-кво. (Порівняйте Івана 11:47, 48). Меншість (іродіяни) вірила, що правління родини Ірода відповідає народним прагненням. У всякому разі, саддукеї не хотіли, щоб народ перебував у руках єврейських фанатиків або щоб хтось замість священиків керував храмом. Саддукеї мали консервативні погляди, котрі здебільшого ґрунтувалися на інтерпретаціях Мойсеєвих писань, що відображувалося в їхньому протистоянні впливовій секті фарисеїв (Дії 23:6—8). Саддукеї відкидали пророцтва зі Святого єврейського Письма, вважаючи їх припущеннями. Вони навчали, що історичні, поетичні книги та збірки притч у Біблії є ненатхненими й неважливими.
Фарисейство виникло під час панування Греції в результаті гострої реакції на антиєврейський еллінізм. За Ісусових днів, однак, фарисеї були суворими, зв’язаними традиціями, дріб’язковими, зарозумілими, лицемірно-праведними вчителями, що навертали інших і намагалися контролювати народ за допомогою вказівок, які лунали в синагогах. Переважно фарисеї походили із середніх прошарків суспільства, і тому вони зневажали простих людей. Ісус вважав більшість фарисеїв своєкорисливими, немилосердними грошолюбами, переповненими лицемірством (Матвія, розділ 23). Вони визнавали ціле Святе єврейське Письмо відповідно до своїх тлумачень, але своїм усним традиціям надавали однакової, а то й більшої ваги. Вони говорили, що їхні традиції є «муром довкола Закону». Однак замість бути муром, їхні традиції позбавляли Боже Слово чинності й заплутували людей (Матвія 23:2—4; Марка 7:1, 9—13).
Єсеї були містиками, які, очевидно, жили декількома відокремленими общинами. Вони вважали себе правдивим останком Ізраїлю, що чекає в непорочності обіцяного Месію. Єсеї провадили життя у роздумах як побожні аскети, а в багатьох їхніх віруваннях відбивалися перські й грецькі переконання.
Декілька угруповань релігійно настроєних, фанатично-патріотичних зилотів з убивчою ненавистю вважали ворогом кожного, хто ставав на шляху незалежній єврейській державності. Вони чимось нагадували династію Хасмонеїв і головним чином приваблювали ідейних, відчайдушних молодих чоловіків. Вважаючи себе бандитами-вбивцями або бійцями опору, вони вдавалися до партизанської війни, що робило небезпечними сільські дороги й міські площі, а також сприяло ще більшій напрузі в той час.
Серед александрійських євреїв в Єгипті процвітала грецька філософія. Звідтіля вона поширилася до Палестини й дійшла до євреїв у діаспорі. Єврейські теоретики, котрі писали апокрифи й псевдепіграфії, вважали Мойсеєві писання неясними, нудними алегоріями.
Ще до приходу римської доби еллінізм назавжди змінив Палестину в соціальному, політичному й філософському плані. Єврейську релігію, основану на Писаннях, заступив юдаїзм — суміш вавилонських, перських та грецьких поглядів із вкрапленням істин із Писань. Проте всі саддукеї, фарисеї та єсеї становили менше 7 відсотків від цілого народу. Збентежені цими суперечливими силами, маси єврейських людей були «змучені та розпорошені, «як ті вівці, що не мають пастуха» (Матвія 9:36).
Саме в цей похмурий світ прийшов Ісус Христос. Він приніс підбадьорливе запрошення: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені,— і Я вас заспокою» (Матвія 11:28). Як же радісно було чути його слова: «Я Світло для світу»! (Івана 8:12). І великою розрадою була його чудова обіцянка: «Хто йде вслід за Мною, не буде ходити у темряві той, але матиме світло життя» (Івана 8:12).
Показати повністю..

Сподобалось 1 людині
Вподобайка
1
Потіха й підбадьорення — багатогранні самоцвіти
БІЛЬШІСТЬ із нас мали в житті періоди, коли ми почувалися дуже бідними — спустошеними не фінансово, а душевно. У такий час ми засмучені, глибоко пригнічені. Але навіть тоді нам була досяжна цінна допомога. Цим коштовним «самоцвітом» є підбадьорення.
У Біблії слова «підбадьорення» і «потіха» є перекладом одного і того ж грецького слова. Обидва слова мають значення додавати мужності, сили і надії. Тому ясно, що, коли ми почуваємося слабими чи спустошеними, нам потрібно потіхи і підбадьорення. Де їх можна знайти?
Біблія запевняє нас, що Єгова — «Бог потіхи всілякої» (2 Коринтян 1:3). Вона також каже, що «Він недалеко від кожного з нас» (Дії 17:27). Отже потіха і підбадьорення є досяжними. Розгляньмо ж головні способи, в які Єгова дає нам підбадьорення.
Через особисті взаємини з Богом
Найбільше джерело потіхи — це особисті взаємини з Богом Єговою. Вже сам факт, що такі взаємини можливі, є підбадьоренням. Зрештою, хто із світових правителів погодився б відповідати на наші телефонні дзвінки чи особисто цікавитися нашими проблемами? Єгова незрівнянно могутніший за цих людей. Однак він смиренний і завжди готовий звернути увагу на незначних, недосконалих людей (Псалом 18:36). Єгова навіть першим виявив до нас любов. У 1 Івана 4:10 говориться: «Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи». Крім того, Єгова з любов’ю притягує нас до свого Сина (Івана 6:44).
Чи ви відгукнулися на це і шукаєте в Бога потіхи та дружби? (Порівняйте Якова 2:23). Наприклад, якщо ви маєте дорогого близького друга, хіба не приємно проводити з ним час наодинці, вільно обговорюючи свої тривоги і турботи, свої надії і радощі? Єгова пропонує нам робити це і з ним. Він не обмежує час, протягом якого ми можемо розмовляти з ним у молитві, і він справді слухає (Псалом 65:3; 1 Солунян 5:17). Ісус молився регулярно і щиро. По суті, перед тим як вибрати 12 апостолів, він провів цілу ніч у молитві (Луки 6:12—16; Євреїв 5:7).
Час від часу кожен з нас може знайти можливість побути наодинці з Єговою. Можна, наприклад, тихо посидіти коло вікна або спокійно пройтися по вулиці і відкрити своє серце в молитві до Єгови. Це може принести нам велике полегшення і потіху. Якщо під час роздумів подивитися на якесь Боже твориво — шматочок неба, на дерева чи на птахів, вони можуть послужити для нас потішаючим нагадуванням про любов і турботу Єгови (Римлян 1:20).
Через особисте вивчення Божого Слова
Однак риси Єгови найбільше відкриваються перед нами під час особистого вивчення Біблії. Біблія неодноразово говорить, що Єгова — Бог «милосердний і ласкавий, нескорий на гнів, многомилостивий» (Вихід 34:6, Хом.; Неемії 9:17; Псалом 86:15). Бажання потішати своїх земних слуг — невід’ємна риса особистості Єгови.
Розгляньмо, наприклад, слова Єгови в Ісаї 66:13: «Як когось його ненька втішає, так вас Я потішу». Єгова наділив матерів саможертовною і вірною любов’ю до дітей. Якщо ви коли-небудь бачили, як матір потішає свою скривджену дитину, то знаєте, що́ Єгова має на увазі, коли обіцяє потішати своїх людей.
У Біблії є багато прикладів такого потішання. Коли пророку Іллі погрожувала смертю зла цариця Єзавель, він втратив мужність і втік, боячися за своє життя. Він був такий пригнічений, що пішов у пустиню, дорогою одного дня, очевидно, не взявши із собою ні води, ні харчів. Іллі було дуже важко, і він сказав Єгові, що він хоче померти (1 Царів 19:1—4). Як Єгова потішив і підбадьорив свого пророка?
Єгова не докоряв Іллі за те, що той злякався й почувався одиноким і нікчемним. Навпаки, пророк чув «тихий лагідний голос» (1 Царів 19:12, Огієнко, 1988). Читаючи 19-й розділ 1 Царів, ви помітите, як Єгова потішив і заспокоїв Іллю та зміцнив його віру. Ця потіха не була поверховою. Вона торкнулася самого розхвильованого серця Іллі й підбадьорила пророка далі продовжувати свою діяльність. (Порівняйте Ісаї 40:1, 2). І через короткий час він вже знову виконував своє призначення.
Ісус Христос теж подібним чином підбадьорює своїх вірних послідовників. До речі, Ісая так пророкував про Месію: «Господь... послав Мене перев’язати зламаних серцем... потішити всіх, хто в жалобі» (Ісаї 61:1—3). Своїм життям Ісус переконливо показав, що ці слова стосуються його (Луки 4:17—21) Якщо ви відчуваєте потребу у потішанні, роздумуйте про те, як лагідно і з якою любов’ю Ісус обходився із знеможеними та нужденними людьми. Уважне вивчення Біблії є великим джерелом потіхи та підбадьорення.
Показати повністю..

Сподобалось 1 людині
Вподобайка
1
«Пізнання Бога»
Хоча Павло був освіченою людиною, він сказав: «Як кому з вас здається, що він мудрий в цім віці, нехай стане нерозумним, щоб бути премудрим. Цьогосвітня бо мудрість — у Бога глупота» (1 Коринтян 3:18, 19). Тільки Бог може дати знання, якого людство справді потребує. Про таке знання в Приповістей 2:1—6 говориться: «Сину мій, якщо приймеш слова мої ти, а накази мої при собі заховаєш, щоб слухало мудрости вухо твоє, своє серце прихилиш до розуму, якщо до розсудку ти кликати будеш, до розуму кликатимеш своїм голосом, якщо будеш шукати його, немов срібла, і будеш його ти пошукувати, як тих схованих скарбів,— тоді зрозумієш страх Господній, і знайдеш ти Богопізнання, бо Господь дає мудрість, з Його уст — знання й розум».
Люди, спонукані добрим серцем, прислухаються до мудрості, використовуючи належним чином дане Богом знання. Вони схиляють своє серце до проникливості, пильно зважуючи всі факти, про які дізнаються. Вони, по суті, кличуть до розуму, або до здатності бачити те, як пов’язані між собою різні аспекти обговорюваної теми. Щиросерді люди працюють так, неначе вони докопуються до срібла й шукають схованих скарбів. А що це за великий скарб, який знаходять ті, хто має сприйнятливе серце? Вони знаходять «пізнання Бога». Що це таке? Просто кажучи, це знання з Божого Слова, Біблії.
Знання про Бога є кришталево чистим, стабільним і життєдайним. Воно сприяє духовному здоров’ю. Павло заохочував Тимофія: «Тримайся зразка здорових слів, які ти чув від мене з вірою і любов’ю, яка в Христі Ісусі» (2 Тимофія 1:13, Дерк.). Мова має певний зразок слів. Так само й «чиста мова» біблійної правди має «зразок здорових слів», який ґрунтується головним чином на біблійній темі виправдання суверенітету Єгови за допомогою Царства (Софонії 3:9, Хом.). Нам потрібно зберігати цей зразок здорових слів у розумі та серці. Аби уникати захворювання символічного серця і бути духовно здоровими, нам потрібно застосовувати у своєму житті слова з Біблії та повністю використовувати духовні дари, які Бог дає через «вірного і мудрого раба» (Матвія 24:45—47; Тита 2:2). Завжди пам’ятаймо: щоб мати міцне духовне здоров’я, потрібно знання про Бога.
Розгляньте інші причини того, чому мільярди людей на землі потребують знання про Бога. Чи люди знають, як взяли початок людство й земля? Ні, вони не знають цього. Чи людство в цілому знає правдивого Бога і його Сина? Чи людям відомо про висунуті Сатаною спірні питання щодо божественного суверенітету й людської бездоганності? Знову ні. Чи люди знають, чому ми старіємо й помираємо? Ще раз мусимо сказати, ні. Чи всі жителі землі усвідомлюють, що Боже Царство вже править і що ми живемо в останні дні? Чи їм відомі підступні плани злих духовних сил? Чи всі люди достовірно знають, як досягнути справжнього сімейного щастя? І чи маси людей знають, що щасливе життя в Раю — це намір Творця для слухняного людства? На ці запитання можна в котрий раз дати відповідь — ні. Отже, зрозуміло, людство потребує знання про Бога.
Людство потребує знання про Бога ще й з огляду на те, що́ Ісус сказав у молитві останньої ночі свого життя на землі. Апостолів Ісуса напевно глибоко зворушили його слова: «Життя ж вічне — це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його» (Івана 17:3). Застосовувати таке знання — це єдина можливість поклонятися Богові у прийнятний спосіб. «Бог — Дух. Ті, що йому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися»,— сказав Ісус (Івана 4:24, Хом.). Ми поклоняємось Богові «у дусі», якщо до цього нас спонукує серце, сповнене віри й любові. А як ми поклоняємося йому в «правді»? Вивчаючи його Слово й поклоняючись йому згідно з виявленою ним правдою — ‘пізнанням Бога’.
Показати повністю..

Сподобалось 0 людині
Вподобайка
Радісні люди в безрадісному світі
«ГОВОРЯЧИ песимістично, наше століття можна назвати століттям Сатани». Так починається редакційна стаття у газеті «Нью-Йорк таймс» за 26 січня 1995 року. «Ще ніколи в історії люди не виявляли такої схильності, такого бажання вбивати мільйони інших людей через расову, релігійну чи класову приналежність».
Статті на зразок цієї були написані у зв’язку з 50-ю річницею визволення невинних жертв, ув’язнених у нацистських таборах смерті. Проте однаково жорстокі вбивства дотепер вчиняються у деяких частинах Африки та Східної Європи.
Погроми, етнічні чистки, міжплемінна різня,— які б не придумати назви,— все це приносить багато смутку. Але серед такого вандалізму можна почути і сильні голоси радості. Для прикладу звернімося до подій у Німеччині 1930-х років.
До квітня 1935 року Гітлер та його фашистська партія заборонили Свідкам Єгови займати будь-які посади на державній службі. Через християнський нейтралітет Свідків арештовували, ув’язнювали і відправляли у концентраційні табори (Івана 17:16). В кінці серпня 1936 року відбулися масові арешти Свідків Єгови. Тисячі з них були вислані в концентраційні табори, де вони залишалися, якщо тільки не загинули, до 1945 року. Як же Свідки реагували на таке нелюдське ставлення у таборах? Може здаватися дивним, але незважаючи на безрадісні обставини, вони підтримували свою радість.
«Скеля серед болота»
Англійський історик Крістін Кінґ взяла інтерв’ю в одної католички, яка перебувала у таборі. «Я ніколи не забуду те, що вона розповіла,— каже доктор Кінґ.— Вона детально описала жахливе життя та гидкі умови, в яких жила. Вона також сказала, що знала Свідків Єгови і що ті Свідки були скелею серед болота. Чимось надійним серед усього того багна. За її словами, вони єдині не плювали, коли проходив охоронець. Тільки вони відповідали на все це не ненавистю, а любов’ю та надією і не втратили своєї мети».
Що дало Свідкам Єгови сили бути «скелями серед болота»? Непорушна віра в Бога Єгову та його Сина, Ісуса Христа. Тому хоч як старався Гітлер, він так і не зміг придушити їхню християнську любов і радість.
Послухайте спогади двох колишніх в’язнів табору через п’ять десятиліть після того, як вони успішно справилися з цим випробуванням віри. Одна з них розповідає: «Мене переповнює радість, коли я думаю про унікальний привілей доказати у найжорстокіших обставинах свою любов до Єгови і вдячність. Ніхто не змушував мене до цього! Навпаки, змушували нас вороги, які погрозами хотіли добитися того, щоб ми слухалися Гітлера більше, ніж Бога,— але це їм не вдалось! Я не тільки щаслива зараз, але через добре сумління я була щаслива навіть тоді, за тюремними стінами» (Марія Гомбах, 94 роки).
Інший Свідок каже: «Про час свого ув’язнення я згадую з вдячністю і радістю. Роки, проведені за часу Гітлера у в’язниці та концентраційних таборах, були важкі і сповнені випробовувань. Але я не жалкую про них, тому що вони навчили мене цілковито покладатися на Єгову» (Йоганнес Нойбахер, 91 рік).
«Цілковито покладатися на Єгову» — це і є секрет радості, яку мають Свідки Єгови. Тому вони радісні, хоча й живуть у безрадісному світі.
Показати повністю..

Сподобалось 0 людині
Вподобайка