Вгору
за людьми
за відеозаписами
за блогами
за спільнотами
за аудіозаписами
Олег Леськів
Олег Леськів
Шанувальники Олег9
Стіна 2
Трохи з неопублікованого.
Жовтень 2000 року. Скільки часу збігло з тих часів - вже й ручками ніхто не пише і газети не дуже читає. Все "замінює" інтернет і мордокнижка в якій я нікого не питаючи публкую своє сокровенне. Хай навіть, трохи притрушене нафталіном, але, вважаю варто уваги.
Оцініть і ви.
Вільна тема
ЯК «НАРОДЖУЮТЬСЯ» ПУБЛІКАЦІЇ
(сімейний фейлетончик)
Мені часто дорікають, що теми для своїх статтей обираю якісь несерйозні та дріб`язкові. Мовляв, в державі стільки негараздів, та й в рідному місті об`єктів критики достатньо. Дивись, щось і покращиться...
Водночас, друзі газети зазначають, що читаються ці публікації з насолодою і цікавістю, бо написані справді так, як у житті буває.
Так от, як вони пишуться, в чому секрет? Скажете — запросто, береш папір й ручку й пишеш, рядок до рядка рівненьким почерком про те, що наболіло... Не зовсім так.
Кожен ранок розпочинаю з того, що продивляються свіжі газети, аналізую телепередачі. Знайомлюсь з ними, як і кожен інший читач чи глядач, природньо, також засмучуються, обурююся... В результаті з`являється до десяти нових тем, на які хоч зараз можна писати фейлетон чи критичну статтю. Вони всі так і рвуться під моє перо, але вибрати треба одну, найактуальнішу. Коли ж, нарешті визначаюся, залишається тільки два-три дні до того часу, коли маю нести готову статтю до редакції. Але сдати за стіл і брати до рук скорописку ще передчасно. Треба ще обрати правильну стратегію написання, мати достатньо життєвих прикладів і реальних дійових осіб, придумати вдалий заголовок.
Саме написання займає небагато чистого часу. Однак, коли я вже «включився» у процес, син раптом помічає, що я пишу ... його ручкою. Прощавай гострий абзац. Коли ж знову впорядковую хід думок, виявляється, що діти вже зодягнені і моя черга йти з ними гуляти. Врешті-решт після кількох невдалих спроб і переміни місця дислокації й відсторонення від всіх зовнішніх подразників, робота завершена. Тут у дверях, як правило «несподівано», з`являється дружина:
— Чи можу я хоч одним оком поглянути на твоє творіння? — цікавиться вона. Питання недоречне, тому, що дозволю чи ні, вона все-одно прочитає мою нову статтю.
— Якщо ти не думаєш про себ, то не забувай, що у тебе є діти!
— Яке це має значення?
— А хіба можна ТАК писати у наш буремний час...
Через якийсь час приходить мати.
— Синочку, як собі хочеш, але викини останню фразу!..
— Але ж вся суть і сила саме в цій фразі!
— Ти мусиш це зробити, — переконує вона.
Врешті-решт після розмов з усіма домашніми «цензорами», підправляю і підчищаю своє творіння. Стаття вихолощується, гострі словенчка, всілякі натяки недопускаються, натомість робота набирає ознак якоїсь смебної і безликої істоти. Довершує справу дзвінок товариша, який невідомо як довідався про що я написав.
— Ти там згадуєш якогось Петренка, — відразу після привітання заявляє він. — Май на увазі, що ти дискредитуєш усіх людей з цим прізвищем. «Нагорі» тобі цього не подарують.
Я поспішно змінюю Петренка на Червонокаблученка, згладжую усі гострі фрази, що ще залишились, оживляю зміст. Все. Нікчемні залишки статті я понесу завтра до редакції.
Там від коментарів утримуються, зазначають лише, що стаття вдала і цікава. На всякий випадок домовляються з газетярем, що при потребі усі костурбатості виправить, залагодить усі мої огріхи. перед тим, як розпрощатися, щось бурмочу на кшталт того, як важко писалось цього разу, як скрупульозно доводив її до потрібного вигляду.
Настрій у день виходу газети покращується лише тоді, коли беру до рук свіжий примірник часопису і знаходжу в ньому своє прізвище. До вечора почуваюся іменинником, вільнивши свою голову від зайвих думок. Добре, коли хтось зі знайомих висловить кілька компліментів з приводу нової статті. Зазначаючи принагідно — мало їх ще там «пісочиш». Все. Читач «чпожив» і оцінив моє словесне творіння. Тепер він з нетерпінням чекатиме наступної серії, чи то пак, публікації. І йому неважливо, який жанр найбільше підходить до моїх «глобальних» заміток — життєві замальовки чи ліричний фейлетон. Аби читати було цікаво...
Олег ЛЕСЬКІВ. жовтень 2000 року.
Набрано 27 липня 2018 року.
Показати повністю..

Сподобалось 1 людині
Вподобайка
1
Олег Леськів поновив фотографію на сторінці:

Сподобалось 3 людям
Вподобайка
3