Вгору
за людьми
за відеозаписами
за блогами
за спільнотами
за аудіозаписами
У Галини 5 блог
Конспекти на 8 клас за підручником Л. Кондратової я додала в розділ "Документи"
Читати далі..
Мистецтво, 8 клас
Урок 4
Тема: Пам’ятки мистецтва північного Причорномор’я і Скіфії.
Мета:
навчальна: розширити загально-естетичний та музичний кругозір учнів, ознайомити їх із стилями часу, поняттями, з життям і творчістю композиторів, художників, скульпторів; музичними творами, художніми творами;
розвиваюча: розвивати музичні здібності - метро-ритмічного, звуковисотного, ладового відчуття, вокально-хорових і творчих навичок, навичок образного, осмисленого сприйняття музики, художніх творів;
виховна: формувати емоційні, естетичні, моральні, загальнолюдські та національні якості особистості - національної гордості й патріотичних почуттів, любові до рідного краю, до природи; любові до народних пісень, до народних традицій, до живопису.
Тип уроку: комбінований, поглиблення знань.
Обладнання: Підручник для 8 класу Л.Кондратової , комп’ютер, альбом для малювання.

Хід уроку
1. Організація класу .
2.Мотиваційний .
Повідомлення теми і мети, головних завдань уроку.
3.Актуалізація опорних знань учнів .
- Розгляньте зразки скіфського мистецтва.
- Що вас дивує чи вражає?
4.Розкриття теми уроку.
Увесь світ захоплюється скарбами південноукраїнських степових «пірамід», сповнених за¬гадок стародавньої цивілізації — Скіфського царства.
Хто ж такі скіфи? Упродовж сто¬літь ці войовничі кочові племена, які прийшли з Азії, панували на просторах нашої країни. Столицею скіфської держави був Неаполь Скіфський (розташований на око¬лиці сучасного м. Сімферополя)
В античних містах була дуже розвинена матеріальна і духовна культура. Важливе значення мало землеробство (сіяли пшеницю, горох, виноград); виноробство; рибальство; торгівля; ремесло: металообробка, гончарство, ткацтво, ювелірна справа, виготовлення виробів зі скла, дерева, кістки тощо.
В усіх містах були школи, театри, акрополь, овальні, прямокутні житла, які мали сходи, домашні вівтарики, двосхилі або кулеподібні покриття. Міські ансамблі оздоблювались колонами, капітеліями, статуями.
Поширеними були культи давньогрецьких богів: Зевса, Афіни, Артеміди, Аполлона, Афродіти, Діоніса. Шанували міфологічних героїв Ахілла та Геракла. В полісах знали біля 33 тис. божеств. Панівним був культ Ахілла, в Пантікапеї – Афродіти, в Херсонесі – Артеміди, в Ольвії – Аполлона.
У полісах діяли храми, присвячені Аполлону. У Пантікапеї в храмі Аполлона карбували монети з його зображенням, сам храм відігравав значну роль у політичному і культурному житті. У храмі Артеміди в Херсонесі жерці організовували богослужіння, свята і обряди.
Велика увага в містах-державах приділялась вихованню та освіті. Пріоритетною була еллінська мова і писемність. У Херсонесі розмовляли на дорійській мові, а в більшості міст переважав іонійський діалект. Жителі міст і сіл вміли писати, читати, знали грамоту, користувались кістяним паличками для писання. Діти демосу отримували початкову освіту. Крім початкових шкіл у Ольвії діяли гімназії, де вивчали риторику, філософію, геометрію, географію. Заможні громадяни отримували вищу освіту в Афінах і Олександрії.
Розвивалась література. Популярними були віршовані почесні епіграми, епітафії, ділова проза. Епіграми карбували на кам’яних стелях, або на постаментах для скульптур. В Борисфені на мармуровій плиті був написаний гімн на честь бога Ахілла. У діловій прозі перше місце займали декрети, закони, присяги, договори, накази, складені переважно за грецькою формою. Найбільше їх знайдено в Ольвії. Було поширене листування на уламках кераміки, свинцевих пластинах. Такі листи знайдено в Березані, Ольвії, Керкінітіді.
Великого значення надавали фізичному вихованню. Займались різними видами спорту, такими як: біг, метання диску, списа, м’яча, плавання, кулачні бої, кінні змагання, стрільба з лука. Переможців змагань нагороджували амфорами. В Ольвії один з лучників пустив стрілу на 521,7 метрів, що свідчить про значні досягнення жителів античних міст-держав у спорті.
Розвивалась наука: історія (Сіріск), філософія (Борисфеніт, Боспорський), медицина. Використовували різні медичні інструменти з бронзи, срібла, кістки (пінцети, гачки, зонди, голки, ложечки та ін.). Лікарі вміли лікувати рани, опіки, різні хвороби, здійснювали хірургічні операції, лікували за допомогою сну, гіпнозу і грязі [1].
Була добре розвинена архітектура. Місто мало чітко сплановану забудову. У центрі знаходилась головна площа – агора, навколо неї розташовувались адміністративні споруди, гімназії, крамниці. До агори примикали культові споруди – храми, вівтарі. Місто оточувалось оборонними стінами з баштами. Застосовували прямокутне планування міст, будинки об’єднувались в квартали, вулиці перетинались під прямим кутом. Дороги мостили каменем, вздовж яких були керамічні водогони [2]. В Пантікапеї були 1-2-поверхові будинки, на вузькі вулиці будинки виходили глухими стінами. Над містом був акрополь.
Особливе місце займали розписи у вигляді фресок. У склепі богині Деметри були зображені птахи, звірі, орнамент. Був поширений вазовий живопис: ваза у вигляді сфінкса висотою 0,215 м. У нього тіло лева, голова та груди жінки, великі крила складені за спиною. У живописі використовували білу, зелену, чорну і червонувату фарбу.
Розвивалась скульптура. Її виготовляли із вапняку, мармуру, бронзи, дерева і рідкісних металів. Часто розфарбовували, розписували брови, очі, губи, волосся, одяг. Були поширені юнаки-атлети – куроси і дівочі фігури – кори, які руками чи головою підтримували дах або карниз. Найвідоміші скульптури: мармурова голова Зевса в Ольвії, голова Геракла з Пантікапеї, статуя юнака з Херсонесу були відомі далеко за межами міст-держав.
Значну роль відігравав театр: в Ольвії, Херсонесі (3 тис. місць), Пантікапеї. Ставились комедії, трагедії, драми Еврипіда, Софокла, Антифана.
Музична освіта входила до шкільної програми. На святах проводились музичні змагання, спів супроводжував всі свята і обряди. Грали на лірі, флейті, арфі, органі, трубі [1].
Ювеліри виготовляли шедеври: золоті діадеми, золоті намиста з підвісками, срібні браслети, які не мали аналогів серед народів Східної Європи.
На початку нової ери грецькі міста почали занепадати. Це було пов’язано з набігами кочовиків. У І ст. до н. е. вони потрапили у залежність до Римської імперії, а в 4-5 ст. були захоплені племенами готів та гунів. Тільки Херсонес та Пантікапей потрапили під владу Візантії.
Центри давньогрецької цивілізації на Чорноморському узбережжі здійснили значний вплив на соціально-економічний, політичний і культурний розвиток місцевого населення. Греки принесли на чорноморські землі найрозвинутішу на той час культуру. Під її впливом тут поширилась грамотність, розвивалась освіта. Діти вміли читати, писати, рахувати, вивчали філософію, риторику, музику, читали Гомера, знали напам’ять «Іліаду». Розвивалось мистецтво, наука, архітектура, театр [2]. Відбулось залучення місцевого населення до досягнень античної цивілізації (технологій обробітку землі, ремесла, товарно-грошових відносин) і демократичних тенденцій. Таким чином, культура античних міст-держав була дуже розвиненою і своєрідною, в якій поєднувались грецькі традиції і національні особливості.
Руїни Ольвії
Період з VIII по VI ст.. до н.е. був для Греції часом встановлення рабовласницького ладу. Відчайдушна боротьба між рабовласниками і старою родоплемінною знаттю потрясала Грецію. Переможені в цій боротьбі вимушені були шукати притулку в чужих краях. В цей же час в Греції в усіх сферах виробництва широко використовувалась праця привозних рабів. Це привело до розорення дрібних виробників, землевласників і виникнення «збиткового, зайвого» населення, яке вимушене було шукати щастя за межами своєї батьківщини. Всі ці обставини, а також торгівля, складали головну причину переселення греків на узбережжя Північного Причорномор’я. Вони заснували тут багато міст, малих і великих сільських поселень. Але античні держави, які виникали на віддалених від Греції землях, ні в політичному, ні в економічному відношенні не підкорялися метрополії. Цим грецька колонізація принципово відрізнялась від колонізації епохи капіталізму. Перші вихідці з Іонії у другій половині VII ст. до н. е. заснували античне поселення на острові Березань – в той час півострові (в районі сучасного м. Очакова Миколаївської області). Основна ж маса грецьких поселень на Північному узбережжі Чорного моря засновується у VI ст. до н.е.
Одним із найбільших античних центрів в Північному Причорномор’ї являлась Ольвія. Вона була заснована в першій половині VI ст. до н.е. на правому березі Бузького лиману вихідцями з м. Мілету. В перекладі грецьке слово «Ольвія» означає «щаслива». Це – офіційна назва міста, засвідчена в декретах, написах на монетах, більшості літературних джерел. Проте в творах деяких античних авторів місто названо Борисфеном (грецька назва Дніпра).
В історії Ольвії виділяються два основних періоди, які розділило велике гетське нашестя. Тому в літературі їх часто називають догетським і післягетським. Перший з них відноситься до першої половини VI – середина I ст. до н.е., другий – I ст. н. е – середини III ст. н. е. В першому періоді місто досягло максимального за всю історію свого існування розвитку економіки і культури. Другий характеризується в цілому занепадом міста, втратою політичної незалежності, посиленням в культурі неантичних елементів, проникненням римського впливу.
На початку першого періоду Ольвія була невеликим поселенням. Розташовувалось воно, очевидно, тільки у Верхньому місті і складалось в основному з землянок і напівземлянок. На початку V ст. до н.е. в Ольвії і в сільській окрузі відбулися соціально – культурні зміни. Земляне житло перших поселенців змінюється кам’яними будинками, як і в Греції того часу . Розвивається економіка, Ольвія починає випуск великої литої монети. В цей же період Ольвія підтримує широкі торгові зв’язки з рядом грецьких міст – Мілетом, Афінами, Хіосом, Самосом, Родосом, а також з оточуючим місцевим населенням. За свідченням Геродота найближчими сусідами Ольвії були алазони, скіфи – орачі, калліпіди.
Ольвійський античний поліс складався із міста Ольвії – культурно – політичного і торгового центру – і хори. За своїм політичним впорядкуванням це була демократична рабовласницька держава. Але в такій державі на виборах приймали участь тільки повноправні громадяни. Прав громадянства були позбавлені жінки, іноземці і раби.
Законодавчими органами були народні збори – екклесії. Народні збори видавали закони, вирішували питання війни і миру. Екклесія збиралася на головній площі міста.
Головною виконавчою владою в місті була колегія п’яти виборних архонтів, військовими справами відали стратеги. Був суд, який складався з кількох відділів. Суд штрафував винних, конфісковував майно.
З кінця V початку IV ст. до н.е. проходять зміни – росте майнова нерівність, посилюються соціально – економічні і правові протиріччя, в місті з’являється, очевидно, значна кількість рабів. Особливо сильно проявилися протиріччя в кінці IV ст. до н.е., коли в 331 році до н.е. Ольвія була обложена тридцятитисячною армією на чолі з полководцем Олександра Македонського – Зопіріоном. Становище міста, яке не мало постійного війська (його військова організація основувалась на народному ополченні) , під час облоги було важким. Античний автор Макробій повідомляє, що в цих важких умовах Ольвійській державі довелось прийняти надзвичайні міри: звільнити рабів, надати права громадянства іноземцям, які проживали в Ольвії, ольвіополітам анулювали позики. За свідченнями того ж Макробія місто вистояло в цій боротьбі і Зопіріону довелось зняти облогу.


В кінці IV-III ст. до н.е. Ольвія досягає найвищого за всю свою історію розвитку. Площа міста збільшується до 50-55 га, кількість населення досягає 20-ти тисяч чол. До кінця IV ст. Ольвія починає випускати золоті монети.
З кінця III в першій половині II ст. до н.е. Ольвія вступила в період соціально – економічної і політичної кризи, посилилась майнова нерівність. В цей час великі багатства накопичуються в руках окремих громадян. Картину початку кризи в Ольвії добре змальовує один з найбільш визначних лапідарних пам’ятників – почесний декрет в честь ольвійського багача Протогена. Протоген неодноразово позичав державі великі суми грошей для заготівлі хліба в неурожайні роки, на подарунки вождям ворожих племен. Протоген не був одиноким благодійником серед ольвійських рабовласників. Позичаючи гроші Ольвійській державі такі люди ще більше збагачувались самі.
Подальший занепад в Ольвії призводить до того, що вона потрапляє під владу скіфів. Ольвія змушена признати владу скіфського царя Скілура, це видно з того, що в Ольвії в цей час випускають монети із зображенням цього царя. Цікаво, що одна надгробна плита цього часу називає Ольвію «скіфським містом».
Але скіфська влада над Ольвією тривала недовго. В середині I ст. до н.е. в Ольвії відбулась страшна катастрофа – її повністю розгромили розбійницькі племена гетів, під керівництвом свого вождя Буребісти. Вони пройшли, спустошуючи все на своєму шляху, по узбережжю Чорного моря, розгромлюючи грецькі міста. Ольвія була дуже зруйнована. Частина населення загинула, інші врятувались, тікаючи в сусідні поселення. Так трагічно закінчився перший період життя стародавньої Ольвії, який тривав більше п’яти століть.
Після гетського розгрому Ольвія близько ста років лежала в руїнах. Пізніше, як відмічає Діон Хрисостом «після розгрому борисфеніти знову заселяли місто, можливо, за бажанням скіфів, які були зацікавлені в відновленні торгівлі з греками».
Але відновлена Ольвія нічим не нагадувала того квітучого міста, яке знаходилось тут до спустошення його гетами. Місто тепер займало тільки частину своєї попередньої території, кількість населення становила майже 2 тис. чол. Пізніше відбувається деяке пожвавлення в Ольвії, відновлюється поступово торгівля, ремісничі виробництва, сільське го
Читати далі..
Мистецтво, 8 клас
Урок 3
Тема: Мистецтво античності – колиска європейської цивілізації.
Мета:
навчальна: розширити загально-естетичний кругозір учнів, ознайомити їх із стилями часу, поняттями, з життям і творчістю художників, скульпторів; художніми творами;
розвиваюча: розвивати навички осмисленого сприйняття художніх творів;
виховна: формувати емоційні, естетичні, моральні, загальнолюдські та національні якості особистості - національної гордості й патріотичних почуттів, любові до рідного краю, до природи;
Тип уроку: комбінований, поглиблення знань.
Обладнання: Підручник для 8 класу Кондратова, комп’ютер, альбом для малювання.

Хід уроку
1. Організація класу .
Вхід учнів під музику, музичне вітання.
2.Мотиваційний .
Повідомлення теми і мети, головних завдань уроку.
3.Актуалізація опорних знань учнів .
- Пригадайте давньогрецькі про мистецтво. Які па¬м'ятки Стародавньої Греції належать до Семи чудес світу? Які з них уціліли?
4.Розкриття теми уроку.
Художня культура Греції — одна з наймогутніших у стародавньому світі. Цю античну країну, яку прославив Гомер у всесвітньо відомих шедеврах «Іліаді» та «Одіссеї», європейської цивілізації, джерелом її величі.
Мистецтво Стародавньої Греції і скульптура в її складі — відіграли важливішу роль в формуванні і розвитку європейської цивілізації і вплинули на розвиток культури і мистецтва всього людства. На Балканському півострові, Пелопонесі і численних островах архіпелагу та на вузькій приморській смузі Передньої Азії розвинулась висока грецька цивілізація, відверто не схожа на сусідні цивілізації на кшталт східних держав Персії чи Єгипту
Якщо східні деспотії на кшталт Персії силоміць поєднали в єдину державу низку народів і сконцентрували під орудою царя велетенські людські і матеріальні ресурси, грецькі племена не створили єдиної держави навіть в десятиліття власного розквіту, мешкали на неплодючих, кам'янистих землях і не мали велетенських людських і матеріальних ресурсів. Тим разючішими є їх досягнення в захисті власних земель, в їх військових перемогах, в їх досягненнях в різних галузях ремесел, мистецтв, в культурі взагалі. Грецький поліс, головна частина суспільного устрою, мав в своєму складі лише саме місто та сільські передмістя, що разом нараховували лише декілька тисяч родин . А змогли протистояти агресивним, але консервативним за устроєм, ворогам-завойовникам.
Шлях до об'єднання був, чому докази в ідеологічних зрушеннях, в ідеях грецької єдності племен, в уяві про Грецію з єдиною історичною долею, в свідомості про єдиних еллінів (якими почали усвідомлювати себе племена греків). Саме бідні мешканці грецьких полісів, вимушені десятиліттями шукати нових плодючих земель заради їх колонізації, вибороли і виробили багату культуру і згодом створили умови для якісних змін в світовому мистецтві і світовій культурі. Усвідомлення цього вже мали греки-нащадки, підкорені варварським Римом і вимушені рахуватись з отрутою рабовласництва та бездержавногополону.
Скульптура Стародавньої Греції належить до найвідоміших пам'яток зниклої цивілізації, більше, ніж архітектура і, тим паче, живопис, котрий використовував нетривкі матеріали. Хоча більшість скульптур того періоду була або знищена, або дійшла до нашого часу пошкодженою або в уламках. За припущеннями, деяка первісна і схематична скульптура розбивалась на шматки ще перед внесенням до могил. Активну роль в нищенні грецької скульптури зіграли фанатики-християни, котрі нищили пам'ятки нехристиян-язичників скрізь. Низка грецьких скульптур відома лише за уривками давньогрецької літератури чи в незграбних римських копіях. Розшуки, колекціонування і реставрація понівечених скульптур розпочались в добу італійського відродження, незважаючи на неточність, ненауковість реставрацій, що іноді міняли і її зовнішній вигляд, і тематичний зміст.
Давньогрецька скульптура як галузь наукових досліджень — все ще неповна, постійно розвивається і отримує нові матеріали і артефакти завдяки технічномупрогресу, що привнесений і в наземну, і в підводну археологію.
Низка знищених пам'яток архітектури і скульптури (тоді як монументальний живопис за рідкими винятками зник майже повністю) тим не менше не завадила створити умовну класифікацію давньогрецької історії і мистецтва та скульптури в її складі.
1. Так завана гомерівська Греція (12 — 8 ст. до н.е.), на цей період припали розвиток грецького епосу та первісних, примітивних пам'яток образотворчого мистецтва.
2. Архаїка (7 — 6 ст. до н.е.) Період формування рабовласницьких міст-держав - полісів. Століття створення і розвитку давньогрецьких ідей та національноїархітектури, скульптури, більшості художніх ремесел, розквіт поезії.
3. Класичний період, ранній і пізній ( все 5 століття і частина 4 ст. до. н.е.), період першого розквіту давньогрецького рабовласницького суспільства та зростання громадянської свідомості, активної участі в політиці полісів більшості вільних від рабства мешканців. На цей період припали розквіт філософії, поезії, театру і драми, піднесення архітектури і скульптури, повна перемога реалізму в образотворчих мистецтвах і в скульптурі. Політична криза спіткала лише полісне життя в кінці четвертого століття до н.е.
4. Еллінізм (кінець 4 — 1 ст. до н.е.) Доволі тривалий період виходу з культурної кризи і поступове поглинання грецького культурного надбання сусідніми народами і войовничим Римом.
Відгомоном найкращих громадянських і демократичних надбань звучать слова присяги, котру давав вільний грек-громадянин у вісімнадцять років, стаючи повноправним громадянином держави :
Я не ганьбитиму священної зброї і не покину товариша-вояка. Обіцяю захищати і один, і разом з іншими все всяте і заповітне. Не зменшу міці іслави Батьківщини, а прагнутиму збільшити їх. Маю підкорятися існуючому уряду і законам, законам вже існуючим або наново виробленим. Якщо хтось кинеться нищити закони або не буде підкорятися їм, буду боротися з ним і один, і разом з іншими. Буду шанувати наші святині. В цьому да будуть мені свідками Боги
Статуя Зевса Олімпійського – єдине чудо світу на Європейському материку.

Жоден із храмів Еллади не показався грекам достойним звання чуда. І, вибравши в якості чуда Олімпію, вони запам’ятали не храм, не святиню, а тільки статую, яка була всередині.
Ста́туя Зе́вса Олімпі́йського — за переказами, одне з Семи чудес світу — давньогрецька статуя Зевса роботи Фідія, була встановлена в центрі Храму Зевса в Олімпії на півострові Пелопоннес.
Первісно сама Олімпія являла собою територію, що належала храму перед воротами давньої Піси. Після руйнування Піси в 641 до н. е., елейці не дозволили виникнути тут новому місту і, таким чином, назавжди утримали за собою право завідування святилищем. Цій квітучій місцевості був дарований вічний мир, озброєне військо не могло перейти його меж, тому що вся Еліда стала присвяченою верховному олімпійському богу Зевсові.
За переказами, саме тут Зевс вступив у боротьбу зі своїм батьком, кровожерливим і віроломним Кроносом, який пожирав своїх дітей, оскільки оракул передбачив йому загибель від руки сина. Врятований матір'ю, змужнілий Зевс, переміг і примусив Кроноса відригнути своїх братів і сестер. На честь цієї перемоги були встановлені Олімпійські ігри, що вперше відбулися у 776 року до н. е.
З того часу минуло більше двох століть, і в 456 до н. е. в Олімпії елідський архітектор Лібон почав будувати Храм Зевса, який став головною святинею міста. 440 до н. е. над створенням центральної статуї Зевса почав працювати Фідій. Роком раніше він розробив і підготував техніку, щоб дістати достатню кількість золота і слонової кістки. Він вирізав і ліпив частини статуї, перш ніж вони могли бути зібрані в єдине ціле в самому храмі.
Велич і краса скульптури настільки вражали сучасників, що вона була визнана новим чудом світу. Як свідчить Павсаній, з першого погляду здавалося неймовірним, що храм міг вмістити цю статую. Географ Страбон писав:
«…хоч сам храм — дуже великий, скульптор критикується за те, що не врахував реальне співвідношення пропорцій статуї до храму. Він показав Зевса сидячого на троні, але з головою, яка майже упирається в стелю, щоб у нас складалося враження, що якщо Зевс встане, то головою впреться в дах храму».
Проте загалом нащадки високо цінили витвір Фідія. Знаменитий оратор і політичний діяч Риму Цицерон (1 століття до н. е.) назвав Зевса Олімпійського — втіленням краси. Римський письменник і вчений Пліній Старший (1 століття н. е.) вважав скульптуру незрівнянним шедевром. Впродовж багатьох років Храм Зевса приваблював відвідувачів і поклонників зі всього світу. У першому столітті римський імператор Калігула навіть спробував перемістити статую в Рим. Проте, його спроба зазнала невдачі.
Після того, як на 10-му році свого правління імператор Феодосій Великий у 394 році нашої ери заборонив Олімпійські ігри, храм був закритий. 406 року імператор Феодосій II наказав зруйнувати всі храми і споруди в Олімпії як свідчення язичницької традиції. Знищення вцілілих залишків храму довершили потужні землетруси 522 і 551 років.
Хоча статую дещо раніше зусиллями заможних греків було перевезено в палац у Константинополі. Там вона зберігалася, поки не була знищена пожежею 462 року. Серед копій статуї, включаючи великий прототип в Курені (Лівія), жодна не збереглася дотепер. Ранні реконструкції, наприклад, Ерлаха, тепер вважають неточними.
Статуя Зевса не збереглась донині, проте численні описи в творах древніх істориків, археологічні знахідки (невеликі копії, зображення на монетах) донесли до нас скульптурний образ давньогрецького божества.
Хрисоелефантинна статуя бога заввишки сягала 12 м 40 см. Масивний п'єдестал статуї близько 3,5 метрів висотою прикрашали позолочені фігури, що зображували олімпійських богів. На цьому п'єдесталі, який являв собою подобу Олімпу, знаходився трон, створений із золота і дорогоцінних каменів з безліччю різних прикрас із слонової кістки і чорного дерева.
Статуя Зевса є виразом світоправлячої могутності і разом батьківської ніжності, представлена сидячи на троні. Оливковий вінок прикрашав голову Громовержця, борода хвилястими пасмами обрамовувала його обличчя, з лівого плеча спадав плащ, що прикривав частину ніг. У лівій руці бог тримав скіпетр, увінчаний орлом, а на простягнутій правій руці стояла богиня Ніка із золота і слонової кістки. Фігура Зевса була виконана з дерева, і на цю основу за допомогою бронзових і залізних цвяхів, спеціальних гачків кріпилися деталі з слонової кістки і золота — така техніка і називається хрисоелефантинною. Обличчя, руки й інші оголені частини тіла виконані зі слонової кістки, волосся і борода, вінок, плащ і сандалі — із золота, очі — з коштовних каменів.
Трон виготовили, за одними джерелами, з кедра, за іншими — з чорного дерева і вкрили золотом і слоновою кісткою. Ніжки трону прикрашали фігурки танцюючої Ніки — богині Перемоги. Ручки трону підтримували сфінкси, а його спинку прикрашали Харити — богині краси, дочки Зевса і Гери.
Перед п'єдесталом, із зображенням сцени народження Афродіти, був облаштований невеликий басейн, викладений блакитним елевсинським каменем і білим мармуром. Зі слів древньогрецький письменника Павсанія (2 ст. н. е.), він служив для стоку залишків оливкової олії, якою регулярно змащували статую (масло зберігало слонову кістку від розсихання). Світло, що проникало крізь двері темного храму, відбиваючись від гладкої поверхні рідини в басейні, падало на золото одягу Зевса і освітлювало його голову. Мандрівникам, що входили в храм, здавалося, наче сяйво йде від самого лику божества.
Зевс був настільки величним, що коли Фідій завершив свою працю, він підійшов до статуї, ніби плаваючої над чорною мраморною підлогою храму, і спитав: «Ти задоволений, Зевс?». В відповідь почув удар грому, і підлога під ногами статуї тріснула. Зевс був задоволеним.
Фідій був знаменитий не тільки статуєю Зевса Олімпійського, але і статуєю Афіни в Парфеноні і рельєфами на його стінах. Разом з Периклом Фідій розробив план перебудови і прикрас Афін, що , правда , дорого обійшлось Фідію: вороги його могутнього друга і покровителя стали ворогами скульптора. Помста їх була банальною і грязною : Фідій був звинувачений в тому, що умаїв золото і слонову кістку при зведенні статуї Афіни в Парфеноні.
Проте слава Фідія була сильніша від наклепів злих людей. Жителі Еліди внесли заставу за ув’язненого і афіняни відпустили Фідія працювати в Олімпію. Декілька років Фідій залишався в Олімпії, створюючи статую Зевса.
Коли від пам’ятника не залишається і сліду, появляється соблазн приписати його існування людській фантазії. Подібна участь не минула і статую Зевса, тим більше, що від неї не залишилось копій.
Для того , щоб впевнитись, що статуя існувала і була власне такою, як описували сучасники, треба відшукати хоча би деякі свідоцтва її створення. Уже в наш час була зроблена спроба знайти майстерню Фідія. Створення такої статуї вимагало багатьох років роботи, і тому Фідію і його помічникам необхідне було солідне приміщення. Статуя Зевса – не мраморна глиба, яку можна на зиму залишити під відкритим небом.
Увагу німецьких археологів, які проводили розкопки в Олімпії , привернули залишки античної будівлі, перебудованої в візантійську християнську церкву. Обслідувавши будівлю, вони переконались в тім, що власне тут розміщувалась майстерня – камінна будівля, мало-що менша від храму. В ній знайшли знаряддя праці скульпторів і ювелірів і залишки літейного «цеху».
Проте самі цікаві знахідки зроблені по сусідству з майстернею – в ямі, куди на протязі багатьох сотен літ майстри скидали відходи і браковані деталі статуй. Там вдалося знайти відлиті форти тоги Зевса, багато пластин слонової кістки, сколи напівдорогоцінних каменів, бронзові і залізні цвяхи – в загальному, повне і безспірне підтвердження тому, що власне в цій майстерні Фідій виг
Читати далі..
Мистецтво, 8 клас.

Урок №2

(за підручником Кондратової)
Урок 2

Тема. Античний стиль.

Мета. Ознайомити учнів з поняттями «архітектура», «види архітектури», «засоби виразності архітектури», «архітектурні ордери», «форум», «базиліка»; розглянути характерні особливості, найбільші досягнення архітектури античності, види архітектури античного мистецтва; надати знання про особливості давньогрецької та давньоримської архітектури; познаймити з етапами розвитку культури античності, творчістю видатних митців епохи, розгляути приклади шедеврів виучуваного стилю.

Розвивати вміння надавати характеристику архітектуриним спорудам античності різного виду, вміння створювати ескіз капітелей ордерів, давньогрецького палацу, розвивати вміння надавати характеристику особливостям архітектурних шедеврів античного мистецтва, висловлювати власні художні враження від творів архітектури.

Виховувати інтерес до історії античного мистецтва та архітектури цьогостилю.
Тип уроку: комбінований, інтегрований, урок уведення в тему.

Обладнання: мультимедійна дошка, проектор.

Ілюстрації для перегляду: одеон Ірода Аттичного, давньогрецька амфора, золоті сережки, Афродіта Мілоська, Колізей, малюнок-реконструкція архітектурного ансамблю Олімпії, афінський Акрополь, храм Ерехтейон , храм Ніки Аптерос, храм богині Гери в Пестумі, руїни Кносського палацу, Парфенон — храм Афіни Парфенос, Тріумфальна арка Тита, Колона Траяна, Пантеон, давньоримський акведук, давньоримська терма, Аппієва дорога, Проліпеї.

Основні поняття для засвоєння: архітектура, засоби виразності архітектури, архітектурні ордери, форум, базиліка.

Теорія мистецтв для засвоєння: характерні особливості архітектури античності; характерні риси, найбільші досягнення стилю античного мистецтва; види архітектури античного мистецтва; особливості давньогрецької архітектури ; особливості давньоримської архітектури; етапи розвитку культури античності, видатні митці епохи, приклади шедеврів стилю.

Твори, що вивчаються на уроці:
одеон Ірода Аттичного, давньогрецька амфора, золоті сережки, Афродіта Мілоська, Колізей, Пропілеї.

Хід уроку

1. Організаційний момент. Мотивація до навчання.

2. Актуалізація опорних знань.

— Назвіть види мистецтва, які вам відомі.

— Які стилі мистецтва в культурі минулого вам відомі?

— Надайте визначення поняттям «стиль в мистецтві», «художній образ».

— Що таке індивідуальний стиль митця? Наведіть приклади.

Парна робота – виконання завдань на карточках: заповнити схему «Види мистецтва», дописати останній стовпчик у схемі «Етапи розвитку мистецтва».

3. Новий матеріал для засвоєння. Розповідь про історію античного мистецтва (початок).

— Розглянемо книгу «Історія античного мистецтва» за сторінками.

Вступ
— В історії світового мистецтва антична культура посідає особливе місце. Архітектура, скульптура, живопис , література, драматургія , філософія Стародавньої Греції та Стародавнього Риму стали першоджерелом і поштовхом до розвитку багатьох мистецьких процесів в історії людства. Античне мистецтво , що вперше по-справжньому відкрило й оспівало людину як прекрасне й досконале творіння природи, надовго зберегло значення взірця і багато в чому залишилося неперевершеним і недосяжним.

Цікаво, що термін «античність» (від лат. antiquus — прадавній) з’явився лише у XV ст. в Італії. Його було введено для визначення найдавнішої з-поміж досліджених на той час культур — культури Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. Ці рабовласницькі суспільства, що розвивалися в Середземномор’ї , Причорномор’ї та на суміжних територіях у період з І тис. до н. е. до середини V ст., стали носіями найбільш близьких до сучасної європейської традиції культурних цінностей.
Перша сторінка — доантичні цивілізації

У III—II тис. до н. е. в Східному Середземномор ’ї існувала егейська цивілізація, яка передувала культурі античності. Це була епоха розквіту морської держави на Криті — Мінойського царства. На місці його столиці — міста Кносса — вчені розкопали руїни величного палацу, який у давньогрецьких міфах названий Лабіринтом.

Перегляд ілюстріцій руїн Кносського палацу.

— Даний період представлений критською, або мінойською та мікенською культурами, центрами яких були палаци (Кносс, Фест) і фортеці (Мікени, Афіни). Високого розквіту досягли монументальна архітектура, вазопис, мистецтво рельєфної обробки виробів з металу та фресковий живопис.

Розвиток критської культури обірвала природна катастрофа — виверження вулкана на острові Фера, що розташований неподалік від Криту. Скориставшись нагодою, у XIV ст. до н. е. Крит захопили греки -ахейці. Свої поселення ахейці влаштовували на високих пагорбах, оточуючи їх кільцем міцних фортечних мурів. Особливо вражають збережені до наших днів стіни Мікен і Тиринфа, складені насухо з величезних кам’яних брил. Згодом такий

тип поселень отримав назву акрополь, тобто «верхнє місто», а палаци мікенських царів стали прообразами еллінських храмів.

Останнім тріумфом царств мікенської культури , які об ’єдналися для походу на Трою, стала Троянська війна. У середині XII ст. до н. е. ці території були завойовані племенами греків-дорійців, із приходом яких завершується історія егейської цивілізації й починається історія античності.

Сторінка друга — антична культура

Фундаторами античної культури були стародавні греки, які називали себе еллінами, а свою країну — Елладою. Спочатку ця назва стосувалася лише материкової Греції, та згодом вона поширилася і на прилеглі архіпелаги й окремі області Малої Азії.

Елліни були талановитим і життєрадісним народом. Вони любили музику, танці, спорт; заклали основи філософії та багатьох наук, створили театр, започаткували чимало архітектурних прийомів і літературних жанрів, залишили нащадкам високохудожні твори скульптури.

Ми донині зачитуємось чудовими легендами про богів та героїв — давньогрецькими міфами, у яких відображені знання та уявлення еллінів про навколишній світ.

У ІІ ст. до н. е. територія Греції увійшла до складу Римської імперії, і в античній культурі почалася нова епоха.

1. Практичне завдання № 1 «Етапи розвитку античної культури».
— Розгляньте схему та ознайомтеся з основними етапами розвитку

культури античності.


















5. Розповідь вчителя (продовження).
Характеристика етапів розвитку античної культури

— Гомерівська епоха отримала таку назву тому, що літературним джерелом для її вивчення є поеми «Іліада» та «Одіссея», авторство яких приписують Гомеру (VIII ст. до н. е.). Цей період характеризується загальним занепадом культури, втратою писемності та деяких ремесел.Матеріальні цінності майже не збереглися через руйнацію і загибель багатьох міст унаслідок воєн.

Період архаїки відзначається розвитком полісного устрою і колонізацією Середземномор ’я та Причорномор’я. Саме в цю добу формуються основи давньогрецької міфології та епосу, зароджується наука й філософія, театр і

драматургія, відроджується писемність, з’являється музичний запис та лірична поезія, представлена творчістю Гесіода і Сафо, складаються сприятливі передумови для блискучого розквіту архітектури й образотворчого мистецтва.

Епоха класики — час високого злету культури, вагомих досягнень у науці, літературі, філософії, мистецтві. У цей період жили й творили видатні філософи

Сократ, Платон та Арістотель, «батько історії» Геродот, засновник європейської медицини Гіппократ, талановиті скульптори Фідій, Мірон, Поліклет. Театральне мистецтво було представлене блискучим комедіографом Арістофаном та «безсмертною тріадою» трагіків — Есхілом, Софоклом,

Евріпідом.

6. Це цікаво знати.
Афінський Акрополь (перегляд зображення у підручнику, презентації, електронному додатку).

Найбільш довершеним архітектурним ансамблем класичної епохи є афін-ський Акрополь, споруджений на скелі висотою 156 м над рівнем моря у другій половині V ст. до н. е. Ініціював будівництво афінський державний діяч Перикл, а керував роботами Фідій. До найвідоміших споруд комплексу належать храми Ніки Аптерос, Парфенон, Ерехтейон і велична колонада Пропілей. Із 1987 року афінський Акрополь визнано об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО. З плином часу виникла потреба збільшити площу для зберігання старожитностей, знайдених у результаті низки наукових досліджень. Тому в 2009 році в Афінах було відкрито новий Музей Акрополя.

7. Розрлвідь вчителя (продовження).
— Епоха еллінізму починається з підкорення грецьких полісів Македонським

царством і з великого Східного походу Олександра Македонського. Для цього періоду характерний синтез еллінської та східної культур, накопичення знань у різних галузях науки. Головними культурними центрами стають Александрія Єгипетська, Пергам та острів Родос. Видатними скульпторами доби еллінізму були Пракситель, Скопас та Лісіпп, а найвизначнішим письменником —

Менандр.
Завершальним періодом античності є епоха панування Риму — величезної імперії, до складу якої входили завойовані римлянами території від Єгипту до Британських островів. Римська культура розвивала, поглиблювала досягнення давньогрецької культури і привносиласвої національні риси: практицизм, дисциплінованість, динамізм, традиціоналізм. Справжньою технічною революцією в будівництві стало застосування бетону, що зумовило розквіт архітектури та появу добре розпланованих, зручних для життя міст із брукованими вулицями й чудовими мостами. Завдяки творчості славетних майстрів поезії Овідія, Горація та Вергілія, який подарував світові «Енеїду», цю добу називають «золотим віком» римської літератури . Великої популярності набули твори істориків Лівія і Тацита. Важливу роль у тогочасній культурі відіграла нова релігія — християнство.

У 476 р. Рим захопили племена варварів. Могутня держава відійшла в історію, а її культура повільно трансформувалася в середньовічну.


8. Практичне завдання № 2 «Визначаємо види мистецтва».
— Розгляньте ілюстрації (с. 16). До яких видів мистецтва належать зображе-ні шедеври античності?
— Порівняйте ці твори з матеріальними цінностями сучасної культури.

Ілюстрації для перегляду: одеон Ірода Аттичного, давньогрецька амфора, золоті сережки, Колізей, Афродіта Мілоська.




9. Розповідь вчителя (продовження).

Сторінка третя — стиль античної архітектури
— Перш ніж розглянути особливості стилю античної архітектури, пригадаймо, яке мистецтво називають архітектурою і на які види його поділяють.
Теорія мистецтва

Архітектура, або зoeдчество — мистецтво проектування, зведення та художнього оздоблення споруд, що формують просторове середовище для життя й діяльності людини. Архітектурою називають також окремі будівлі та їх ансамблі, площі й проспекти, парки і стадіони, селища й цілі міста.

Засобами художньої виразності архітектури є форма (зовнішній вигляд об’єкта), композиція (сукупність складових частин, найважливіших елементів), пропорції (співвідношення складових частин між собою), ритм (чергування композиційних елементів), фактура (характер поверхні, використані матеріали), колір і декор фасадів та архітектурної форми в цілому.

Споруди, яким притаманна художньо-образна форма, називають творами архітектури, або шедеврами зодчества. Вони привертають до себе увагу красою, довершеністю, надовго запам’ятовуються. Пам’ятки архітектури охороняються законами кожної держави.

— Про мистецтво античних зодчих можна судити зі збережених до наших днів руїн величних храмів, театрів та інших громадських будівель. Стародавні майстри зводили споруди з каменю та білого мармуру, прагнучи, щоб їхні творіння зачаровували людей красою та довершеністю форм.

В епоху архаїки давньогрецькі зодчі розробили строго продуману й логічно обґрунтовану систему співвідношень між частинами споруди, встановили правила художнього оздоблення зовнішньої форми конструкцій, визначили порядок розміщення деталей та їх розміри. Ця система отримала назву

архітектурний ордер (від лат. ordo — лад, порядок).

Майстри Стародавньої Греції використовували три ордери — доричний, іонічний і коринфський. Перший з них вирізнявся простими і строгими формами, масивністю та приземкуватістю; для двох інших характерними були стрункість пропорцій і підвищена декоративність.

Усі три ордери, хоча й були створені в різний час і в різних місцях, мають однакові основні елементи: вертикальні колони , увінчані скульптурними прикрасами — капітелями, на які спирається горизонтальний пояс — антаблемент. Антаблемент розділений на різні за шириною смуги: архітрав, прикрашений барельєфами фриз та карниз. Із торця споруди дах закриває трикутна площина — фронтон.
Належність будівлі до того чи іншого архітектурного ордера визначають за капітелями. У добу античності лаконічний, монументальний доричний ордер асоціювали з мужністю і вважали його «чоловічим», а витончений, вишукано оздоблений іонічний — «жіночим». Коринфський ордер, що був пізнішою модифікацією іонічного та відрізнявся від нього лише розкішним декором верхньої частини колони, називали «дівочим».

10. Практичне завдання № 3 «Створення ескізів капітелей ордерів, давньогрецького палацу».

— Розгляньте ілюстрації (с. 18). Опишіть характерні особливості зображених капітелей колон. Об’єднайтесь у пари та створіть ескіз: а) капітелі одного з ордерів; б) давньогрецького палацу, використавши ескіз капітелі, створений напарником. Техніка виконання — олівець.















11. Розповідь вчителя (продовження).

Сторінка четверта — шедеври давньогрецької архітектури

— Найважливішою громадською спорудою в Стародавній Греції був храм, присвячений одному з богів Олімпу. Побудований у центрі акрополя чи міської площі, храм був не лише культовою спорудою, а й осередком найважливіших

подій суспільного життя, сховищем скарбниці поліса, його головною державною святинею. Класичний храм найчастіше мав вигляд прямокутника, оточеного з усіх боків к
Читати далі..
https://odnogrupniki.com.ua/notes/edit/10229Мистецтво, 8 клас.

Тема 1. Стилі та напрями мистецтва: античний, візантійський, романський, готика, ренесанс
Урок 1
Тема. Стиль у мистецтві.
Мета. Ознайомити з поняттями «мистецтво», «стиль», «індивідуальний стиль митця»; розглянути етапи розвитку мистецтва, познайомити із назвами стилів мистецтва минулого, повторити поняття «види мистецтва», «художній образ».
Розвивати вміння учнів розуміти різновиди мистецтва та знаходити відмінності між видами мистецтва, впізнавати вид мистецтва за ілюстрацією, надавати характеристику художньому образу твору живопису, висловлювати свої власні судження від перегляду твору, розвивати вміння знаходити спільні риси між видами мистецтва.
Виховувати інтерес до різних видів мистецтва, творчості відомих митців, до історії розвитку видів мистецтва та індивідуального стилю митця.

Тип уроку: комбінований, інтегрований, урок уведення в тему.
Обладнання: мультимедійна дошка, презентації та відеофільми до теми. Ілюстрації до теми: Л. да Вінчі «Пані з горностаєм», М. Пимоненко. «Вечоріє», наскельний малюнок у печері Шове, наскельний рельєф «Ритуальний танок» у Танумі, зображення Вестмінстерського абатства у Лондоні, Лондонського симфонічного оркестру та Версальського парку, М. Манізер. Пам’ятник Т. Шевченку в Києві.

Основні поняття для засвоєння: мистецтво, стиль, індивідуальний стиль митця. Теорія мистецтва для засвоєння: етапи розвитку мистецтва, назви стилів мистецтва минулого. Повторення понять: види мистецтва, художній образ.
Твори, що вивчаються на уроці: картина Л. да Вінчі «Пані з горностаєм
Хід уроку

1. Організаційний момент. Мотивація до навчання.

2. Новий матеріал для засвоєння. Бесіда з учнями про історію розвитку мистецтва.

— Мистецтво як особливий вид людської діяльності зародилося ще в добу палеоліту. Наші печерні предки, незважаючи на щоденну сувору боротьбу за виживання , захоплювалися красою довкілля, багатством та різноманітністю природних форм і намагалися відтворити їх у рисунках доступними засобами. Давні художники використовували гострі камінці для продряпування на скелях або вуглинки від вогнища, природні мінеральні фарби для контурних чи силуетних зображень тварин на стінах печер. Фарбу наносили пальцями або примітивними пензлями (жмут вовни, пучок трави). Пізніше в наскельних малюнках почали з’являтися зображення людей, багатофігурні композиції — зокрема, сцени полювання. Із глибини віків до нас дійшли й висічені з каменю скульптури тварин, рельєфи, гравюри на кістках і рогах упольованих звірів.

Перегляд ілюстрацій . Наскельний малюнок у печері Шове;. Наскельний рельєф «Ритуальний танок» у Танумі.

— Із плином часу вслід за соціальними змінами змінювались предмети і способи зображення, характер і стиль мистецтва, однак на всіх етапах історії людства мистецтво завжди відігравало надзвичайно важливу роль.


Запам҆ятайте Мистецтво — це естетичне пізнання світу в процесі художньої творчості як
особливого виду людської діяльності, що відображує дійсність у конкретно-чуттєвих образах відповідно до певних ідеалів прекрасного.
3. Практичне завдання № 1.
— Пригадайте, що вам відомо про мистецькі стилі та напрями з уроків
музичного та образотворчого мистецтва.
— Усю історію мистецтва розподіляють на великі часові періоди — епохи, у кожній з яких склався певний мистецький стиль чи напрям.
Розгляньте схему, що ілюструє етапи розвитку мистецтва в культурі минулого.



















— Скільки стилів мистецтва у культурі минулого ви нарахували?

— Назви яких стилів вам відомі?
— Скільки стилів нараховує мистецтво Середньовіччя?
— Про мистецтво якої епохи вам відомо найбільше?

4. Розповідь вчителя про стилі на напрями у мистецтві, види мистецтва.

— Термін «стиль» належить до найбільш дискусійних питань у мистецтвознавстві. Це поняття є центральним в історії мистецтва і поширюється на інші види людської діяльності, перетворюючись в одну з найважливіших категорій культури в цілому. У наш час стилем називають також спосіб життя, манеру поводитися, одягатися, методи і прийоми роботи, наприклад: стиль спілкування, стиль одягу, стиль керівництва тощо.

Стиль у мистецтві — це форма художнього самовизначення епохи, регіону,нації, соціальної або творчої групи чи окремої особистості.
Поняття «художній стиль» розглядають у комплексі з поняттями «художня епоха», «художній напрям» та ін. Художню епоху визначають як конкретно-історичний етап розвитку мистецтва, сформований у певну суспільно-історичну добу. Художня епоха включає художні напрями, кожен з яких охоплює єдність світогляду, естетичних поглядів, шляхів відображення життя і пов’язаний з тим чи іншим творчим методом та художнім стилем. Напрям у мистецтві не виключає глибокої відмінності творчих індивідуальностей.
Запам҆ятайте Стиль у мистецтві — це мова мистецтва: сукупність художніх принципів,прийомів і засобів, характерних для мистецтва певних країн певного історичного періоду, напряму або індивідуальної манери художника.
— В основі будь-якого стилю лежить історично й соціально зумовлена спільність ідейно-художніх принципів, що об’єднує твори майстрів, які працювали в різних видах та жанрах мистецтва. Тому наше знайомство з мистецькими стилями відбуватиметься через вивчення особливостей основних видів мистецтва, твори яких складають світову культурну спадщину.

За способом утілення художнього образу розрізняють просторові мистецтва (архітектура, скульптура, живопис, графіка, фотомистецтво, декоративно-прикладне мистецтво, дизайн); часові мистецтва (музика, література); просторово-часові, або синтетичні (кіномистецтво, театральне мистецтво, хореографія, циркове мистецтво тощо).

Запам҆ятайте Види мистецтва — це форми творчої діяльності, що склалися історично як відображення багатогранності реального світу і проявляються в різноманітності способів та засобів художньо-образного відтворення й естетичного сприйняття.

5. Практичне завдання № 2 «Види мистецтва».
— Розгляньте схему, що зображає види мистецтва.
— З якими видами мистецтва ви знайомі?
— Які види мистецтва вам подобаються найбільше і чому?

— Кожен вид мистецтва розкриває сутність життя, високі етичні ідеали за допомогою певних художніх засобів. Ви вже знаєте , що естетичне відтворення світу в літературі відбувається через слово; в музиці — через звуки та інтонації; у живописі — через кольори та їх відтінки; у скульптурі й архітектурі — через пластичні матеріали , об’ємно-просторові форми; у графіці — через лінії, штрихи, плями, тон; у театрі й кіно — через слово, міміку, жести акторів; у хореографії — через рухи, пластику танцівників тощо.

6. Практичне завдання № 3 «Визначаємо вид мистецтва».
— Розгляньте ілюстрації (с. 9). Які види мистецтва на них зображено? Обґрунтуйте свою думку.

Робота з підручником у парах або перегляд ілюстрацій онлайн за допомогою електронного додатка.

Ілюстрації для перегляду: Вестмінстерське абатство, М. Пимоненко. «Вечоріє», М. Манізер. Пам’ятник Т. Шевченку в Києві, Лондонський симфонічний оркестр, Версальський парк.

7. Розповідь вчителя про художній образ.
— Предметами зображення в мистецтві є природні об’єкти, внутрішній світ людини, її почуття, важливі для неї події особистого чи суспільного життя, побут, традиції тощо , а специфічною формою відображення дійсності — художній образ, який виявляє загальне через конкретне, індивідуальне. Тобто, митець творчо переосмислює дійсність і, використовуючи художню мову, способи зображення та засоби виразності того чи іншого виду мистецтва, передає свої думки, враження й переживання в художньому творі.

Запам҆ятайте

Худoжній oбраз — це властива мистецтву форма відображення реальності крізь призму світосприйняття митця, його естетичних поглядів і ставлення до життя. Саме тому художній образ завжди конкретний, суб’єктивний, унікальний та емоційний.
— У кожному виді мистецтва серед представників творчої спільноти є справжні майстри, творчість яких вирізняється яскравими, самобутніми рисами. У такому випадку говорять про індивідуальний стиль митця.
Запам҆ятайте Індивідульний стиль митця віддзеркалює його характерну авторську манеру,в основі якої — особливості сприймання навколишнього світу, творча фантазія, талант і майстерність.
— В історії мистецтва є безліч прикладів індивідуальних авторських стилів. За кількома мотивами ми розпізнаємо музику В.А. Моцарта або М. Скорика; достатньо невеликих фрагментів живописних творів, аби визначити стиль Р. Рембрандта, Л. да Вінчі, І. Рєпіна та інші.
8. Практичне завдання № 4.
— Розгляньте схему. Поясніть, як ви розумієте зміст поняття «стиль».











9. Це цікаво знати.
Картина Леонардо да Вінчі «Пані з горностаєм». Перегляд репродукції картини (презентації, уривку відеофрагмента фільма про творчість Л. да Вінчі тощо).

— Чимало мистецтвознавців вважають, що на картині зображена Чечилія Ґаллерані, з якою художник познайомився в домі свого покровителя — міланського герцога Людовіко Сфорца. Імовірно, портрет був написаний в 1489—1490 роках. На ньому зображена тендітна дівчина, на руках якої покірно сидить маленький пухнастий звірок. Цією картиною, на думку дослідника К. Педретті, Леонардо да Вінчі започаткував традицію портретів п’ятнадцятого століття. Художник намалював не профіль моделі, а зображення в три чверті повороту вліво, що допомогло йому досягти ефекту природності, фіксації однієї миті. Загалом, робота викликає піднесені почуття. Ніжний овал обличчя, проникливий погляд великих, красивих очей, ледь помітна усмішка в куточках вуст — усе це підкреслює не лише зовнішню привабливість, а й красу душі юної моделі.

10. Аналіз твору живопису.

— Розгляньте репродукцію картини Леонардо да Вінчі «Пані з горностаєм». Охарактеризуйте індивідуальний стиль митця за питаннями.

1. Опишіть колірну гаму картини. Які кольори на ній переважають:

теплі чи холодні? споріднені чи контрастні?
2. Чи вдалося художникові передати характер і настрій своєї моделі?
3. Якими засобами він зміг досягти цього?
4. Які особливості індивідуального стилю митця відчуваються в портреті?


11. Узагальнення вивченого матеріалу. Рефлексія.

— Поясніть, як ви розумієте поняття «стиль у мистецтві». Наведіть приклади стилів різних історичних епох.

— Що означають поняття «художня епоха», «художній напрям»?
— Які види мистецтва вам відомі? Розкажіть, яким видом мистецтва
ви захоплюєтесь найбільше та в якому з них маєте власні здобутки.
— Дайте визначення поняттю «художній образ». Поміркуйте, яким чином художні образи допомагають нам зрозуміти особливості певного стилю мистецтва.

— Що таке індивідуальний стиль митця? Наведіть приклади.

12. Домашнє завдання.

Переглянути зображення світових шедеврів, створених у різні історичні епохи. Складсти схему «Стилі в мистецтві» та доповнити її назвами найвідоміших мистецьких творів, обов’язково вказавши прізвища авторів.
Читати далі..